Від фронту до пасіки: як ветеран Третьої ОШБ перетворив бджільництво на бізнес і допомогу побратимам

21 серпня 2026 р. 10:20

21 серпня 2026 р. 10:20

Колишній військовий Третьої ОШБ Дмитро Рясний родом із Луганщини, де його родина багато років займалася бджільництвом. Після участі у великій війні, 37-річний ветеран знову повернувся до цієї справи – вже на Дніпропетровщині, як переселенець. Втративши пасіку та майно на Луганщині, Рясний фактично почав бізнес заново: побудував пасіку поблизу Дніпра, запустив виробництво пінополіуретанових вуликів і почав допомагати іншим ветеранам із грантами та бізнес-планами.

В рамках спецпроєкту "Ветеранська економіка" в інтерв’ю Delo.ua Дмитро розповів, як родинна справа перетворилася на ветеранський бізнес, чому гранти від українських й іноземних компаній стали для нього точкою росту та як бджільництво допомагає військовим повертатися до цивільного життя.

• Повномасштабна війна і другий старт
• Гранти, навчання і запуск виробництва вуликів
• Як ветерану підготуватися до гранту
• Бджільництво як робота і відновлення
• Конкуренція, TikTok і плани на експорт

Як ви розпочали займатися бізнесом у галузі бджільництва?

– Професійно бджільництвом я почав займатися у 2018 році, бо ми вже жили з цього. Батько подарував мені перші 10 вуликів. Після звільнення з армії я також скористався програмою центру зайнятості: тоді можна було отримати одразу всю суму виплат, які держава мала б платити протягом року. У моєму випадку це було близько $2000. На ці гроші я купив вулики й почав розвивати пасіку.

Коли ви вперше зіткнулися з грантовими програмами?

– У 2018 році. Тоді була програма Українського жіночого фонду за підтримки USAID для пільгових категорій, зокрема для учасників бойових дій. Це був мій перший досвід написання грантової заявки.

Я виграв $1000 і купив хорошу медогонку. Тоді зрозумів важливу річ: ти сам пишеш заявку, подаєшся, і якщо твоя ідея переконлива, можеш отримати підтримку.

Після цього ви продовжили подаватися на гранти?

– Так. У 2020 році я отримав підтримку від ПРООН – приблизно 100-110 тис. грн, десь $3500-4000 за тодішнім курсом. На ці кошти знову купив обладнання для пасіки. Я збільшував її та бачив, що все поступово виходить.

Повномасштабна війна і другий старт

Що сталося з бізнесом після початку повномасштабного вторгнення?

– Моя пасіка була в Новоайдарському районі, що на Луганщині, а жив я в Лисичанську. Коли все почалося, я вже не поїхав на пасіку, бо це було дуже небезпечно. Ми виїхали до Дніпра, і я відразу долучився до місцевої територіальної оборони.

Спочатку я служив у ТРО "Азов-Дніпро" (не плутати з 12 бригадою "Азов" НГУ). Потім формувалася Третя окрема штурмова бригада, і в листопаді 2022 року я перевівся туди. Після злагодження ми заїхали на південь від Бахмута – це район Андріївки, Курдюмівки та сусідніх сіл. Я служив до серпня 2023 року.

Чи думали ви під час служби, чим будете займатися після повернення?

– Так. У 2022 році я розумів, що рано чи пізно повернуся з війни і треба буде щось робити. Вирішив, що це знову буде бджільництво, але вже на новому місці. Я купив 20 бджолосімей і вулики та залишив їх знайомому. Просив лише зберегти бджіл, бо не хотів після повернення знову починати з 10 вуликів, як у 2018 році.

Скільки це було в грошах?

– Одна бджолосім’я тоді могла коштувати близько $150. Тобто 20 бджолосімей – це приблизно $3000. Але так сталося, що людина, у якої вони були, виїхала за кордон. Бджоли пропали, залишилися тільки самі вулики.

Після звільнення зі служби в серпні 2023 року я почав шукати місце, де можна знову поставити бджіл і відновити пасіку. Сезон у бджільництві стартує в березні-квітні, максимум у травні, тому в мене було кілька місяців, щоб знайти локацію.

Перший травневий мед ми зазвичай качаємо на початку червня. Потім іде соняшниковий мед – це вже основний валовий продукт. Останні роботи з медом зазвичай у серпні, а далі у вересні-жовтні-листопаді йде підготовка бджіл до зими. Коли температура стабільно падає до +10 градусів і нижче, бджоли йдуть у зимівлю до весни.

Де вдалося знайти нове місце для пасіки?

– Приблизно за 30 км від Дніпра. Ми знайшли в селі занедбану хату з великим двором. Людей у селі небагато – близько 300-350 осіб. Продавці пішли нам назустріч і погодилися на відтермінування платежу. Територія була занедбана, усе заросло, хата й зараз непридатна для життя, але двір підходив для роботи. Ми почали все розчищати, ставити підставки під вулики, приводити ділянку до ладу.

У нас працює п’ять людей. Це не лише ті, хто виливає вулики. Є людина, яка допомагає на території: косить, доглядає за ділянкою, виконує іншу роботу. Для нашого формату це теж важлива одиниця.

Гранти, навчання і запуск виробництва вуликів

Після повернення до цивільного життя ви знову шукали грантові можливості?

– Так. У листопаді 2023 року я побачив програму Helvetas для старту бізнесу. Потім потрапив у програму ПУМБ "Жити назустріч" . Там було дуже якісне навчання: ПУМБ уклав договір із Київською школою економіки, і викладачі КШЕ приблизно два місяці навчали нас бізнесу. Заняття були двічі на тиждень, також були менторські консультації за напрямами – маркетинг, фінанси та інші теми.

Після навчання був захист бізнес-плану. Я подавався на 1 млн грн, але мені погодили 500 тис. грн. Ідея була в тому, щоб зменшити сезонність бізнесу, адже у бджільництві вона дуже відчутна, тому ми вирішили запустити ще один напрям, пов’язаний із пасікою, – виробництво вуликів із пінополіуретану.

Кошти ми отримали в лютому 2025 року. Усі 500 тис. грн від ПУМБ спрямували саме на виробництво вуликів – зокрема на форми для виливки. Мій особистий внесок був у приміщенні: ремонт, підведення його до нормального стану, щоб там можна було працювати. Наприкінці року ми добудували котельню, у січні запустили опалення і з середини січня вже могли працювати навіть узимку.

Наскільки виробництво вуликів технологічно складне?

– Ми виготовляємо пінополіуретанові вулики. Зараз повністю робимо 10-рамкові комплекти, але вже плануємо масштабування, щоб виробляти також 8- і 12-рамкові варіанти. Тобто, хочемо закрити базові потреби бджолярів, які до нас звертаються. Стандартні замовлення на 10-20 вуликів можемо виконувати протягом 5-7 днів.

Зараз виробництво вуликів для вас важливіше за саму пасіку?

– Пасіка хоч і сезонна, але ми постійно її розширюємо. Зараз маємо близько 200 бджолосімей. Бджільництвом я займаюся сам, залучаю дружину до відкачки меду. А на виробництві вуликів працюють люди, які безпосередньо займаються виливкою та іншими процесами.

Наприклад, був грант від IREX на $10 тис. Ми спрямували його на купівлю обладнання для фасування меду в маленькі скляні баночки, а також станок для фасування меду в стіки – приблизно як фасують цукор, тільки в нас це мед.

Мед великими банками продавати менш вигідно. Тому ми фасуємо його в маленьку тару, додаємо цінність і продаємо з вищою націнкою. Також запустили мед із горішками – подарункові набори, маленькі баночки, які люди замовляють, наприклад, як презенти гостям на весілля. Є баночки з мигдалем, кеш’ю, арахісом, волоським горіхом або міксом горіхів. Усе це заливається медом.

Тобто зараз бізнес максимально диверсифікований?

– Так. Ми намагаємося не залежати від одного джерела доходу. Це ми зрозуміли ще на Луганщині: не можна повністю залежати від оптових закупівельників. Один рік ціна на мед може бути $1 за кілограм, інший – $2,2. Немає прогнозованості. Тому ми робимо ставку на фасований мед у маленькій тарі, подарункові набори і виробництво вуликів.

Які ще гранти зараз у процесі реалізації?

– Зараз реалізуємо грант від Українського ветеранського фонду приблизно на 1,3 млн грн. Захист був наприкінці березня цього року, далі – перевірки та підписання документів. Реалізація стартувала 1 червня. Ми подавалися на збільшення пасіки, тому закупили компоненти, щоб самостійно вивести бджіл і збільшити пасіку ще на 200 бджолосімей.

Як працює механізм траншів у таких грантах?

– Це стандартний механізм у донорів. Тобі дають частину коштів, ти маєш прозвітувати про їх використання: фото обладнання чи товарів, видаткові накладні, виписки з рахунків, платіжні доручення, документи ФОП, у якого купуєш. Донор перевіряє, що ти справді придбав те, що було прописано в договорі, а не витратив гроші на щось інше. Якщо звіт приймають, переходиш до наступного траншу.

Як ветерану підготуватися до гранту

Ви вже маєте великий досвід роботи з грантами. Які ключові речі важливі у бізнес-плані?

– Найперше – прогнозування. Я ніколи не пишу максимально оптимістичні показники. У прогнозах краще закладати песимістичний або середній сценарій, бо завжди будуть фактори, на які ти не можеш вплинути і які можуть завадити продажам. Те, що я реалізував кілька грантів, не означає, що все давалося легко. У нас було багато відмов.

Як ви працюєте з відмовами?

– До Українського ветеранського фонду ми подавалися кілька разів. Спочатку відпали ще на етапі документів, потім дійшли до захисту, але після фінального етапу отримали відмову. Лише коли ми проаналізували всі помилки, зрозуміли, що було не так, і врахували це, то перемогли з третього разу. Ми з дружиною все пишемо самі, не платимо за бізнес-плани.

Ви допомагаєте іншим ветеранам з грантами?

– Так. Після того, як я став переможцем першого сезону програми ПУМБ "Жити назустріч", мене долучали до менторства у другому і третьому сезонах. Я беру лише ті команди, де можу бути максимально корисним – тобто бджільництво.

У третьому сезоні працював із командою з Харкова. Вони написали якісну заявку, ми її допрацювали, і вони виграли 500 тис. грн. Зараз вони займаються ветеринарією у сфері бджільництва.

Як працює менторство в таких програмах?

– Ментор підказує, де треба допрацювати, наприклад, що можна не обмежувати продажі однією областю, якщо товар можна відправляти Новою поштою чи Укрпоштою по всій Україні. Але це має бути робота з двох боків: команда має бути відкритою до змін, а ментор – компетентним у своїй сфері.

Фінансування в таких програмах отримують не всі учасники?

– Так, кількість переможців обмежена. Але гроші – це лише частина програми. Не менш цінним є саме навчання: учасники виконують домашні завдання, постійно працюють над бізнес-планом і навіть у разі відмови отримують готовий документ, який можна адаптувати для інших грантових програм.

Я також допомагаю військовим з інвалідністю: комусь підказую щодо грантів, комусь – щодо бджільництва. Навіть почав безкоштовно відправляти таким людям пінополіуретанові вулики – по одному, щоб вони могли спробувати. Один такий вулик коштує близько 3 тис. грн, але для мене це невеликий внесок у добру справу.

Крім того, я долучився до двох ветеранських організацій – "Редуту", який спеціалізується на ветеранському бізнесі, та "Ветеранського корпусу". Там займаюся напрямом ветеранського бізнесу: допомагаю з бізнес-планами, консультаціями та запуском власної справи.

Я просто хочу, щоб ветерани пробували. У 2018 році бджільництво мене справді витягнуло. Багато людей, які звільнялися зі служби разом зі мною, через пів року поверталися назад або починали зловживати алкоголем.

Бджільництво як робота і відновлення

Що найважче в бджільництві та загалом у вашому бізнесі?

– Я б сказав, що найважче – знайти якісних робітників, яким можна довіряти, які постійно виходитимуть на роботу і не підводитимуть. Коли маєш 10, 20 чи 30 вуликів як додатковий дохід, можеш усе обслуговувати сам. Але коли виходиш на промислову кількість і маєш кілька напрямів – пасіку, фасування меду, виробництво вуликів, – без найманої праці ніяк.

Скільки меду може давати один вулик?

– Це дуже залежить від року й регіону. На Луганщині я міг брати близько 65 кг меду з одного вулика за сезон. Тут, у Дніпропетровській області, минулий рік був дуже спекотним і майже без дощів, тому вийшло приблизно 25 кг з вулика. У 2021 році на Луганщині в мене було 127 вуликів, а тут торік було 80. Зараз уже близько 200 бджолосімей.

Конкуренція, TikTok і плани на експорт

Де складніше конкурувати – у меді чи у виробництві вуликів?

– У меді ти конкуруєш фактично з усіма пасічниками, бо зараз інтернет і поштові перевізники дали можливість продавати в будь-який куточок України. Тому важливі упаковка, етикетка, умови виробництва. Я показую, у якому приміщенні робиться продукція: що це не сарай, а нормальне приміщення з опаленням, плиткою, обшитими стінами, каналізацією і всім, що потрібно для виробництва.

Щодо вуликів, то до повномасштабної війни виробників пінополіуретанових вуликів в Україні можна було порахувати на пальцях однієї руки. Зараз з’явилося багато виробників: інженерів, майстрів, невеликих майстерень. Люди навіть у непромислових обсягах можуть робити дуже якісну продукцію.

Хто купує ваші вулики і мед?

– Вулики здебільшого відправляємо по Україні через Нову пошту та Укрпошту. Географія дуже широка. З медом так само: раніше на Луганщині ми продавали переважно локально – Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Зараз багато відправляємо поштою.

Які канали продажів працюють найкраще?

– У нас є сайт – він радше односторінковий і рекламний, але через нього теж є продажі. Працюють соцмережі, виставки, знайомства. Мед також продається офлайн: у Дніпрі є домовленість із квітковим магазином, де стоять наші подарункові набори. Також відкривається сувенірний магазин Дніпра, де теж буде наша продукція. Для вуликів дуже добре працює TikTok.

TikTok справді приводить покупців вуликів?

– Так. Дзвонять навіть люди по 65 років, які кажуть, що не можуть написати у Viber, але побачили мене в TikTok і хочуть замовити. Це тепла аудиторія: люди самі підписуються, бо їм цікаве бджільництво. Це не холодна реклама, де незрозуміло, чи людині взагалі потрібен твій продукт.

Як плануєте масштабувати бізнес далі?

– Ми будемо розширювати лінійку вуликів – додавати інші комплекти, зокрема 8- і 12-рамкові. Також хочу збільшити пасіку до 600 вуликів. Але водночас не хочу залишати напрям, до якого вже долучився: волонтерство, консультації для ветеранів, допомога з бізнес-планами і грантами.

Чи є у вас досвід або плани продажу меду та вуликів за кордон?

– Досвіду експорту поки немає, але плани є. Водночас із медом це не так просто, адже розвинені країни захищають власних виробників і мають жорсткі вимоги до імпортної харчової продукції.

Але Україна входить до числа помітних експортерів меду. Як це вдається попри обмеження?

– Це працює переважно через великі контракти. Компанії експортують мед як сировину – у бочках по 300 кг і партіями приблизно по 20 тонн. Тобто йдеться не про роздрібний продаж, а про великі промислові обсяги.

У роздріб вийти на європейський ринок значно складніше. Треба виконати багато харчових вимог, пройти відповідні перевірки та підтвердити якість продукції. Наприклад, Польща навіть забороняє ввезення меду через кордон у багажі.

Яку головну пораду ви дали б ветеранам, які хочуть розпочати власну справу?

– Я б хотів, щоб ветерани шукали собі подібних і об’єднувалися. Коли людина спілкується з тими, хто має схожий досвід, їй простіше і просити допомогу, і приймати її. Є принцип "рівний рівному" – для ветеранського середовища це дуже важливо.

Поки є грантові можливості, ними треба користуватися, бо вони можуть закінчитися. Щороку ветеранів стає більше, конкуренція за програми зростатиме, і почати буде складніше. Поки хтось думає, хтось бере і робить.

Економіка