вологість:
тиск:
вітер:
«Люди — не ресурс, а капітал, у який треба вкладатися»: сержант «Вуді» з 12-ї бригади «Азов» розповів про лідерство на війні
«Я працюю не так заради себе, як заради людей, які мене оточують», — говорить головний сержант 2-го батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ на позивний «Вуді».
Після поранення він повернувся до служби й продовжує виконувати роботу, в якій головними є люди. Для нього сержант — не просто військовослужбовець, який вимагає виконання наказів і дотримання дисципліни. Це лідер, який має розуміти своїх підлеглих, допомагати їм долати виснаження, навчати, підтримувати та власним прикладом показувати стандарти, яких очікує від інших.
«Вуді» переконаний: лідерські якості потрібно розвивати ще на рівні рядового військовослужбовця. А одним із найважчих викликів для сержантського корпусу сьогодні є вигорання людей, які тривалий час перебувають на війні.
Що насправді мотивує військових, чому постійна жорсткість не працює, як сержанту зберегти авторитет і не втратити людяності та звідки брати сили, коли власний ресурс вичерпується, — «Вуді» розповів в інтерв’ю АрміяInform.
«Вуді», ви повернулися у стрій після поранення, зараз ви — головний сержант 2-го батальйону бригади «Азов». На вашу думку і спираючись на досвід сучасної війни та ваш особистий — який досвід сформував вас як сержанта найбільше?
Найбільше — безпосередні приклади людей навколо мене, власне сержантського корпусу, офіцерського складу. Саме приклад конкретних сержантів і допоміг значною мірою: дивився на їхню роботу, спостерігав, як вони займаються плануванням, роботою з людьми, навчанням. Тому саме їхній підхід і віддача, власне, і сформували мене як сержанта.
На різних етапах мого військового життя це були різні люди. Спочатку — сержант взводу, потім командир батальйону та інші.
Також важливу роль відіграло і саме розуміння війни, поля бою та психології солдата…
Загалом це комплексне питання, важливим є елемент компетентності. Вона буде формуватися з, найперше, бойового і не тільки досвіду, знань та навичок і вміння ці знання передати та застосувати. Ця компетентність здобувалась, здобувається і буде здобуватись, її потрібно розширювати.
По-друге, важливим є вміння працювати з людьми, різними людьми: різного віку, з різним минулим та бекґраундом.
По-третє, аналітичні здібності. Важливо вміти бути критичним до своїх, найперше, рішень. Адже якщо ми щось вимагаємо від особового складу — ми, найперше, вимагаємо від себе. Тому коли сержант перестає вимагати від себе прогресу, просування, авторитетності — він не отримає її від інших.
Тому я би виокремив три складові, котрі формують сержанта: компетентність, критичність мислення, аналітичні здібності. Так, вміння з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, зробити якісні висновки та реалізувати їх у життя — це і є одним із найважливіших рис ефективного сержанта.
В умовах браку кадрів у війську як поповнювати сержантський корпус, на вашу думку: виховувати лідера чи шукати «самородків»? Як це побудовано у вас в батальйоні?
Все це треба починати пропрацьовувати з рядового — ще з цієї ланки варто солдату показувати та навчати лідерської роботи. Так, якщо в солдата буде потенційне розуміння, що таке лідерство — він вже знатиме, яким хотів би бачити і свого лідера. Крім того, у солдата формуватиметься бачення і підґрунтя, яким він лідером має бути, коли в якийсь момент доведеться стати старшим групи.
Тут також важливим є комплексний підхід. Самородки досі є… Дивне, до речі, слово — рідко його використовую ( усміхається ). Потрібне вміння їх вчасно розпізнати та в подальшому вкладатись в їх розвиток.
Люди та особовий склад — це, найперше, не ресурс, а капітал, в який ми маємо вкладатися. І чим більше ми вкладаємо в людей на початках, тим легше нам у подальшому працювати та розвивати їхні якості.
Тому вкладати в людину треба зі старту — а не тоді, коли ми вже думаємо призначати військовослужбовця на певну посаду.
Що, на вашу думку, найважче в роботі з людьми під час війни?
Я б виокремив вигорання. Зараз люди у війську на різних стадіях: хтось лише прийшов у військо; у когось вигорання вже настало; хтось його пережив вже і прийняв; у когось психіка вже максимально, наскільки це можливо, стабільна…
Як взагалі працювати з виснаженням і вигоранням у підрозділі? Що сьогодні мотивує бійців найбільше?
Тут знову ж таки важливим є комплексний підхід. Так, у кожного є якась глобальна фокусна мотивація: захист суверенітету, свободи, людей, територій, мови… Але ця глобальна мотивація досить довго не може протриматися самостійно. Так, вона є всередині кожного — але іноді може бути захована дуже глибоко, її потрібно підтримувати.
Але завжди є більш проста, зовнішня мотивація. Це можуть бути фінанси, родина, адекватне ставлення командира і людей поруч, якісне навчання і планування тощо. І на всі ці фактори ми можемо впливати всередині військового організму.
Так, у кожному підрозділі існують інституції, котрі працюють з рідними, наприклад. І військовий знає та впевнений, що про його тил тепер подбають. Тому в нього є можливість більше часу та думок присвятити своїй військовій справі.
Військовий знає, що в разі поранення про нього подбають: і в контексті евакуації, і лікування, й реабілітації, і реінтеграції в цивільне (або знову у військове) життя. А також, що ця підтримка не зникне в майбутньому, якщо знадобиться повторна допомога чи нова адаптація. Цей напрям досі не ідеальний, над цим ще потрібно багато працювати.
На вашу думку, як сержантові балансувати між жорсткістю і людяністю? Який ваш особистий рецепт ефективного сержанта?
Поняття не маю, не знаю, чи є такий рецепт ( усміхається ). Я б говорив не «жорсткість», а ліпше — вимогливість. Найперше маю на увазі вимогливість до стандартів. Так, якщо сам сержант відповідає певному стандарту — тоді й він сам може вимагати цього від інших.
Так само важлива гнучкість у спілкуванні з особовим складом, взаємодії з ним тощо. Постійна жорсткість не призведе до якісних результатів. Адже війна змінюється, а люди у війську — абсолютно різні, дехто з них лише доєднався до Сил оборони. Тому також важлива людиноцентричність — адже хто ми без людей?..
Так, баланс між вимогливістю і гнучкістю буде важко знаходити, 100%. Але це приходить із досвідом, зі спостереженнями за сержантами та командирами із більшим досвідом.
Тому, на мою думку, важливим є баланс між підходами сержанта: вимогливість, гнучкість, людиноцентричність.
Що вами рухає та мотивує? Як ви підтримуєте свій ментальний стан?
Спорт допомагає. Можна фізично себе розрядити й дати думкам можливість порозлітатися в різні сторони, і, можливо, структуруватися після, наприклад, пробіжки.
Так само походи в гори і хайкінг, скалолазіння — хоча, кажуть, що це ознаки кризи середнього віку ( усміхається ). Але для мене це — прекрасна можливість для відпочинку мозку.
Що мене тримає?.. В якийсь момент прийшло банальне розуміння, що моя робота мене і тримає. Адже якщо я її не зроблю — ціною будуть здоровʼя, життя та ефективність підрозділу. Тож я зобов’язаний її робити.
Так само мотивують і тримають люди навколо мене. Мій підрозділ мене максимально мотивує. І якщо я відчуваю, що десь мій ресурс іде в мінус, — тоді я «підживлююся» від побратимів. А вони — навпаки, від мене, в разі потреби. Я не можу дозволити собі бути понурим, перебуваючи на певній командній посаді, адже за мною спостерігають мої підлеглі бійці.
Я працюю не так заради себе, як заради людей, які мене оточують.
Фото надала пресслужба 12-ї бригади «Азов»
Джерело: armyinform.com.ua
Новини рубріки
Канада виділить $120 мільйонів на військову допомогу Україні
18 листопада 2026 р. 05:24
ОЗХЗ на запит України оприлюднила розслідування про застосування військами Росії речовини CS
18 листопада 2026 р. 00:00