Вчені вперше описали дитинчат риби, яка жила 152 мільйони років тому

16 липня 2026 р. 21:11

16 липня 2026 р. 21:11

Маленькі особини досягали всього 4–9 сантиметрів, тоді як дорослі риби виростали приблизно до півметра. Розглянути луску, шипи та інші дрібні деталі будови вченому допоміг ультрафіолет.

Мова йде не про нові розкопки. Багато скам’янілостей уже перебували в музейних колекціях, але при звичайному освітленні важливі ознаки були майже непомітні. Результати дослідження опубліковано в ⁠Swiss Journal of Palaeontology .

Деталі

Mesturus verrucosus належав до вимерлої групи риб, відомої як пікнодонтоподібні. У них було високе, сильно стиснуте з боків тіло, що нагадувало диск. За формою ці тварини були схожі на деяких сучасних мешканців коралових рифів, хоча й не були їхніми близькими родичами.

Риба могла виростати приблизно до 50 сантиметрів. Її міцні зуби підходили для розколювання раковин молюсків і панцирів морських їжаків.

Мартін Еберт із Баварської державної колекції палеонтології та геології заново вивчив скам’янілості з музейних колекцій. Він фотографував їх при звичайному та ультрафіолетовому освітленні, а потім порівнював будову голови, зубів, плавників, луски та шипів.

Під ультрафіолетом на невеликих екземплярах стали помітні ряди луски та тонкі шипи, що вкривали майже все тіло. Ці ознаки дозволили пов’язати маленькі скам’янілості з дорослими Mesturus verrucosus. Так вчений встановив, що перед ним не окремі види дрібних риб, а молоді особини вже відомого виду.

Їхні розміри становили від 4 до 9 сантиметрів. У міру дорослішання форма тіла та його окремі частини помітно змінювалися — тому раніше вчені не бачили зв’язку між маленькими та великими екземплярами.

Дослідження також допомогло виправити колишні помилки в класифікації. Деякі скам’янілості, які раніше відносили до роду Mesturus, виявилися досить несхожими на нього. Для них Еберт виділив два нових роди — Aminiichthys і Goodichthys.

Ультрафіолетова зйомка, однак, допомагає не у всіх випадках. Скам’янілості з Айхштетта та Зольнхофена добре показують деталі під ультрафіолетом, а деякі зразки з Пайнтена залишаються темними. Чому скам’янілості з різних місць по-різному реагують на світло, поки що невідомо.

Чому це важливо

Молоді вимерлі тварини можуть сильно відрізнятися від дорослих. Якщо палеонтологи не знають, як змінювався їхній вигляд у міру зростання, дитинчат легко прийняти за представників іншого виду.

Нові дані допомагають точніше визначити, які риби жили в стародавніх морях Європи, і зрозуміти родинні зв’язки між ними. Крім того, робота показує, що важливі відкриття можна робити не тільки під час розкопок. Іноді достатньо заново дослідити музейні знахідки за допомогою сучасних методів.

При цьому ультрафіолет не можна вважати універсальним способом дослідження скам’янілостей: результат залежить від стану збереження зразка і, ймовірно, від складу породи.

Історія питання

Скам’янілості Mesturus verrucosus відомі вченим з XIX століття. Однак родина Mesturidae досі вивчена гірше, ніж багато інших древніх риб, а її місце на еволюційному дереві залишається предметом дискусій.

Близько 152 мільйонів років тому значна частина сучасної Центральної Європи була вкрита теплим морем з островами, мілководними затоками та лагунами. У цих водах мешкало безліч риб, морських їжаків, молюсків та інших тварин.

Особливі умови на дні деяких лагун дозволили зберегтися навіть дрібним деталям їхніх тіл. Сьогодні скам’янілості з району Зольнхофена в Баварії вважаються одними з найдетальніше збережених знахідок юрського періоду.

У своїй роботі Еберт також дав новим рибам імена, присвячені Джині Махсі Аміні, Рене Гуд та Алексу Претті. Вчений пояснив це бажанням зберегти пам’ять про людей, які загинули внаслідок політичного насильства, повідомляє ⁠Phys.org .

Джерело

Дослідження Мартіна Еберта «Mesturidae Nursall, 1996 (Actinopterygii, Pycnodontiformes) from the Jurassic of England and Germany» опубліковано в журналі Swiss Journal of Palaeontology у 2026 році.

Наука