Кашалоти уві сні випустили бульбашки, щоб не сплисти на поверхню

24 липня 2026 р. 11:11

24 липня 2026 р. 11:11

Випускання бульбашок під час сну виявилося потрібним кашалотам для регуляції плавучості. Це дозволяє тваринам довше зависати нерухомо у товщі води й не витрачати енергію на підтримку розташування тіла в просторі. З’ясувати це вдалося завдяки аналізу записів датчиків, якими позначали кашалотів, та моделюванню дії фізичних сил на їхнє тіло. Дослідники поки не знають, як саме кашалоти відстежують розташування свого тіла, однак сподіваються, що подальші дослідження допоможуть краще зрозуміти, як тварини орієнтуються у середовищі під час сну. Результати опублікували в статті Journal of Experimental Biology.

Випускання бульбашок кашалотами під час відпочинку, коли вони вертикально зависають у товщі води. Stéphane Granzotto

Як відпочивають кашалоти?

Кашалоти ( Physeter macrocephalus ) сплять або відпочивають у незвичній позі: майже вертикально зависають у товщі води на невеликій глибині, найчастіше головою догори. Такий спосіб дає змогу уникнути хвиль і водночас не витрачати енергію на занурення на велику глибину. Однак залишатися нерухомими під водою непросто. Якщо течія або хвилі повільно підіймають тварину вгору, унаслідок зменшення тиску газ у її легенях розширюється, що збільшує плавучість і може додатково пришвидшувати рух кашалота до поверхні. Водночас під час такого відпочинку кашалоти періодично випускають бульбашки, що навело вчених на думку, що так вони позбуваються зайвого газу та регулюють плавучість. Перевірити цю гіпотезу вирішила команда учених з Шотландії та Швейцарії.

Навіщо кашалотам бульбашки?

Щоб з’ясувати, чи справді випускання бульбашок може допомогти кашалотам залишатися у товщі води, дослідники проаналізували дані з датчиків, якими у 2005–2019 роках позначали кашалотів біля Лофотенських островів у Норвегії. Ці прилади кріпили до тіла присосками, і вони записували глибину занурення тварини, прискорення її руху, положення тіла, температуру води та навколишні звуки. Загалом науковці використали записи 42 тварин, у 17 із яких зафіксували періоди відпочинку.

Виявилося, що кашалоти відпочивали трьома способами. Деякі одразу опускали задню частину тіла й зависали головою догори неподалік поверхні, інші спершу пірнали головою вниз, а потім переверталися у вертикальне положення. Ще частина тварин починала пасивно підійматися після глибокого занурення. Найпоширенішим виявився другий варіант — занурення головою вниз із подальшим розворотом.

Саме під час такого відпочинку на записах було чутно характерні звуки виходу повітря. У середньому один епізод тривав близько восьми секунд, хоча окремі видихи були коротшими за секунду або тривали понад пів хвилини. Під час занурень із розворотом тварини випускали в середньому близько 11 порцій бульбашок.

Для того щоб перевірити, чи справді видихи допомагають контролювати плавучість, автори створили фізичне рівняння, що описувало рух кашалота і враховувало густину тканин, густину морської води, силу тяжіння, опір води, швидкість вертикального переміщення, об’єм газу в легенях та глибину занурення. Це дозволило дослідникам визначити об’єм газу, який теоретично слід було випустити на кожному етапі занурення, щоб забезпечити реальний профіль руху. Результати розрахунків для більшості відрізків збіглися з даними датчиків з кашалотів, що свідчило про те, бульбашки дійсно потрібні для регуляції плавучості. Виявилося, що після кожного випускання бульбашок об’єм газу в організмі скорочувався в середньому на 5,2 відсотка.

Крім того, кашалоти, схоже, заздалегідь готувалися до відпочинку. На початку «сонних» занурень вони мали в середньому близько восьми мілілітрів газу на кілограм маси тіла, тоді як під час глибоких занурень за їжею цей показник становив приблизно 26 мілілітрів на кілограм. Для 30-тонного кашалота така різниця відповідає сотням літрів повітря. Автори припускають, що перед відпочинком тварини можуть видихати ще на поверхні й занурюватися без нового вдиху.

Яку роль такий відпочинок грає у житті кашалотів?

Дослідники припускають що бульбашки можуть виконувати й додаткову функцію: разом із ними тварини, можливо, виводять азот та вуглекислий газ, що переходять із крові та тканин у легені після глибоких занурень. Проте склад видихуваного газу в цій роботі не досліджували. Науковці не можуть також визначити, чи здатні кашалоти свідомо контролювати видихи та як вони це роблять. Можливо, вони орієнтуються на швидкість підйому, тиск у легенях або інші сигнали.

Водночас автори статті обережно називали стан кашалотів відпочинком, а не сном, оскільки гарантовано переконатися у тому, що тварина спить, можна лише спостерігаючи за активністю мозку і таких досліджень поки що для кашалотів не проводили. Утім якщо під час вертикального зависання тварини справді сплять, то навіть у такому стані вони зберігають здатність дуже точно керувати положенням тіла. Дослідники сподіваються, що вивчення особливостей орієнтування кашалотів під час відпочинку може допомогти також оцінювати їхню вразливість до суден, адже у такому стані кашалоти слабше реагують на наближення човнів.

Чим науковців дивували кашалоти

⛵️ Виявилося, що кашалоти справді можуть використовувати голову як таран. Розповідали, що так вони топили кораблі у XVIII столітті.

🗣 Кашалоти спілкуються за допомогою серій коротких клацань і можуть розвивати нові діалекти. Це явище спостерігали у кашалотів зі сходу Середземного моря.

🐋 А нещодавно науковці вперше побачили , яка кашалоти допомагають один одному під час пологів. Раніше таку поведінку помічали лише у приматів та деяких гризунів.

Наука