Марсохід Curiosity виявив на Марсі дивний рельєф сотоподібних тріщин

07 вересня 2026 р. 01:09

07 вересня 2026 р. 01:09

На поверхні Марса марсохід NASA Curiosity зафіксував незвичний рельєф, схожий на «медові соти» з дрібних багатокутників. Ці полігональні тріщини можуть зберігати сліди давніх циклів дощів, посух і розтріскування багнюки, повідомляє SciTechDaily .

Марс відомий своїми вражаючими ландшафтами, адже на відміну від Землі він майже не має процесів, що «переписують» поверхню: немає активної тектоніки плит, тривалого вулканізму та стабільних потоків рідкої води. Пилові бурі змінюють рельєф незначно, тож багато структур зберігаються мільярди років, дозволяючи вченим зазирати в далеке минуле планети.

«Море полігонів» у кратері Гейл

Нещодавно Curiosity надіслав крупні знімки ділянки з густою сіткою полігональних тріщин — це перший подібний об’єкт, який цей марсохід побачив зблизька. Діаметр окремих полігонів становить приблизно 4–8 сантиметрів .

Науковець місії марсохода з Лабораторії реактивного руху NASA (JPL) Ашвін Васавада (Ashwin Vasavada) зазначив, що команда ретельно виміряла форму та хімічний склад цих структур і сподівається знайти в даних підказки щодо їхнього походження.

Подібні полігональні візерунки вже не раз бачили в інших регіонах Марса, але здебільшого — з орбіти. У випадку з кратером Гейл це перші детальні наземні спостереження такого типу рельєфу.

Сліди давніх циклів «мокро-сухо»

Одна з провідних гіпотез полягає в тому, що ці полігони утворилися як тріщини висохлої багнюки. Такий механізм детально обговорювався в дослідженні 2023 року в журналі Nature, де на основі даних Curiosity з інших ділянок кратера Гейл припустили, що тріщини виникли внаслідок інтенсивних циклів зволоження й висихання.

Тоді автори роботи пов’язали формування цих структур із перехідним періодом між Ноахійською та Гесперійською ерами Марса — приблизно 3,8–3,6 мільярда років тому . Деякі дослідники вважають, що саме тоді клімат Червоної планети міг бути більш «землеподібним», з тривалішою присутністю рідкої води на поверхні.

Однак команда, що аналізує нові полігональні структури, наголошує: потрібні додаткові дослідження, щоб упевнено сказати, яким саме процесом вони утворилися.

Полігони з орбіти й з поверхні

Полігональні візерунки на Марсі мають різне походження. Окрім висихання багнюки, в інших регіонах їх пов’язують із циклами замерзання й відтавання, а також із тектонічними або вулканічними напруженнями в корі.

Curiosity працює в кратері Гейл — це єдине місце, де тріщини в породі такого типу вивчають безпосередньо з поверхні. Водночас численні полігональні структури виявлені з орбіти, зокрема за допомогою камери HiRISE (High-Resolution Imaging Science Experiment), яка з 2006 року робить детальні знімки Марса.

Головна відмінність між «наземними» та орбітальними полігонами — масштаб. Curiosity бачить структури розміром у кілька сантиметрів, тоді як полігони, зафіксовані з орбіти, сягають від 15 до понад 350 метрів у поперечнику.

Що полігони розповідають про давню воду

Великі полігональні структури часто трапляються в так званих полігонах дна кратерів (crater floor polygons, CFPs). Це обширні потріскані поверхні, які можуть свідчити про колишні водойми, що колись заповнювали кратери.

Такі CFP виявлені, зокрема, в областях Геллас Планітія, Нойхіс Терра та Маргарітіфер Терра. Геллас Планітія — найбільший ударний басейн Марса, діаметром близько 2 300 кілометрів і глибиною понад 7 000 метрів від умовного «нульового рівня» планети.

Сьогодні Марс — холодний і сухий світ, але його поверхня досі зберігає сліди процесів, що відбувалися в доколишній, Ноахійській і, можливо, Гесперійській ерах, приблизно між 4,5 і 3,0 мільярда років тому . Нинішній геологічний етап відомий як Амазонський період.

Нові спостереження Curiosity додають ще одну ланку до мозаїки марсіанської історії води. Які саме висновки про давній клімат і гідрологію Марса вдасться зробити з цих «медових сот» у найближчі роки, поки що відкрите питання — і саме заради таких відповідей триває дослідження Червоної планети.

Наука