Панцирні риби девону показали різні стратегії дроблення здобичі

15 вересня 2026 р. 21:48

15 вересня 2026 р. 21:48

Панцирні риби девонського періоду виявилися набагато винахідливішими, ніж вважалося раніше: вони розвивали кілька різних типів щелеп, здатних дробити твердопанцирну здобич. До такого висновку дійшла міжнародна команда палеонтологів, про що повідомляє Sci.News .

Панцирні риби, або плакодерми, були одними з перших хребетних із щелепами. За словами провідної авторки роботи, докторки Аліс Клемент (Alice Clement) з Університету Фліндерса, ці тварини «експериментували з надзвичайно широким спектром форм щелеп і елементів укусу» ще на ранніх етапах еволюції хребетних. Це дає рідкісну можливість простежити, як перші щелепи спеціалізувалися під різні типи раціону.

Що саме досліджували

У новій роботі вчені проаналізували нижні щелепи восьми видів плакодерм, які жили приблизно 385 мільйонів років тому, у девонський період. Усі викопні рештки походять із відомої формації Гого (Gogo Formation) у регіоні Кімберлі на заході Австралії, що славиться винятково добре збереженими скам’янілостями риб.

Команда зосередилася на так званих інферогнатальних кістках — елементах нижньої щелепи, які у плакодерм відрізнялися розмірами та формою. Ця різноманітність відображає як еволюційну історію групи, так і їхні екологічні ніші.

3D-моделювання укусів

Щоб оцінити функціональні можливості щелеп, дослідники застосували 3D-цифрове моделювання та інженерні симуляції. Вони тестували, як кожна щелепа поводиться під дією сили укусу, а також вимірювали складність жувальних поверхонь — своєрідних «зубних» структур у різних видів.

Результати показали, що не існує єдиної «формули» для живлення твердими об’єктами (дурофагії). Різні плакодерми розв’язували задачу дроблення панцирів по-різному, залежно від розміру тіла та типу здобичі.

Малі, великі та проміжні хижаки

У найменших видів виявилися відносно пласкі й прості за будовою жувальні поверхні. Вони добре підходили для роздавлювання дрібних твердопанцирних організмів, яких тварина могла проковтнути цілком.

Натомість найбільший вид у вибірці — ще не описаний представник роду Kimberleyichthys — мав посилену, структурно зміцнену щелепу з дуже складними, зубоподібними елементами. Дослідники порівнюють їх із середньовічними бойовими молотами: така будова дозволяла ефективно пробивати й дробити міцні панцирі великої здобичі.

Види середнього розміру демонстрували іншу стратегію. Їхні щелепи були гострішими, лезоподібними, краще пристосованими до розрізання м’яких тканин, а не до роздавлювання твердої броні. Це свідчить, що не всі плакодерми були спеціалізованими «дробарками панцирів» — частина з них, ймовірно, полювала на менш захищену здобич.

Співавтор дослідження, аспірант Університету Фліндерса Остін Фіцпатрік (Austin Fitzpatrick), зазначає, що несподіванкою стало те, що і найменші, і найбільші тварини незалежно одна від одної розвинули потужні щелепи, але розв’язали задачу обробки твердої їжі зовсім різними шляхами.

Розмір здобичі має значення

Отримані дані вказують, що здатність хижака поїдати броньовану здобич залежала не лише від його власного розміру, а й від співвідношення розмірів хижака та жертви. Маленькі плакодерми могли ефективно дробити лише дрібні панцирні організми, тоді як гігантські форми на кшталт Kimberleyichthys були здатні розправлятися з великою, добре захищеною здобиччю.

Перший автор роботи, доктор Рекс Мітчелл (Rex Mitchell) з Університету Фліндерса нагадує, що на відміну від більшості сучасних тварин, включно з людиною, плакодерми не мали єдиної кістки нижньої щелепи. Їхні щелепи складалися з парних кісткових пластин, підпертих хрящем, а жувальні поверхні варіювали від широких дробильних пластин до гострих ріжучих країв із зубоподібними структурами.

Значення для розуміння еволюції щелеп

Робота демонструє, що вже на ранніх етапах еволюції хребетних щелепи були надзвичайно пластичними з точки зору форми та функції. Різні стратегії живлення, які спостерігаються у плакодерм, допомагають краще зрозуміти, як у подальшому могли виникати спеціалізовані типи щелеп у риб, рептилій і ссавців.

Результати дослідження опубліковано в журналі Scientific Reports під назвою «Hard-object feeding adaptations infer relative predator-prey size relationships in Devonian placoderms». Вони підкреслюють, що вже сотні мільйонів років тому хижаки й жертви вели складну «гонку озброєнь», у якій форма щелеп і міцність панцирів еволюціонували у тісному взаємозв’язку.

Наука