Полярні льодовикові щити втратили 11,3 трлн тонн льоду за 45 років

20 вересня 2026 р. 16:21

20 вересня 2026 р. 16:21

За останні десятиліття Гренландія та Антарктида втратили 11,3 трлн тонн льоду — цього виявилося достатньо, щоб підняти середній рівень Світового океану більш ніж на 3 см. Нове міжнародне дослідження показало: головну роль відіграло не звичне танення льоду на поверхні, а прискорення руху льодовиків, які почали скидати значно більше льоду безпосередньо в океан.

Вчені об’єднали дані 27 супутникових місій та 42 незалежних оцінок, щоб відтворити зміни льодових щитів майже за півстоліття. Для Гренландії аналіз починається з 1972 року, для Антарктиди — з 1979-го, а останні дані стосуються 2023 року. Дослідження опубліковано в журналі Scientific Data.

Згідно з розрахунками, з 1979 по 2023 рік два найбільші льодові щити планети втратили 11 309 ± 565 млрд тонн льоду . На Гренландію припало близько 6 215 млрд тонн , на Антарктиду — 4 780 млрд тонн . У результаті лише ці втрати льоду додали до глобального рівня моря 31,4 ± 1,6 мм .

Для порівняння: це більше ніж три сантиметри середнього підвищення рівня Світового океану. На перший погляд така цифра може здатися невеликою, але для прибережних територій навіть кілька сантиметрів мають значення, оскільки вони збільшують ризик затоплень та ерозії берегів. За оцінками вчених, нинішній внесок Гренландії та Антарктиди вже становить приблизно чверть загального підвищення рівня моря .

Найважливіший результат дослідження пов’язаний із механізмом втрати льоду. Близько 84 % усієї втраченої маси припадає на прискорений рух льодовиків та скидання ними льоду в океан. На поверхневе танення припадає лише близько 16 %.

Льодовий щит можна уявити як величезну заморожену масу, яка повільно рухається до узбережжя. На його краях розташовані льодовики — своєрідні «потоки», по яких лід поступово переміщується до океану. Коли такі льодовики починають рухатися швидше, вони скидають у море більше льоду. Саме цей процес називають динамічною втратою маси, — пояснили вчені.

Дослідження показує, що прискорення руху льодовиків стало одним із головних чинників втрати льоду за розглянутий період. Автори пов’язують цей процес насамперед зі змінами, що відбуваються на межі льодовиків та океану, зокрема з впливом теплішої океанської води.

Ще один важливий висновок вчених — швидкість втрати льоду змінювалася нерівномірно. Особливо помітне прискорення почалося в 1990-х роках.

У Гренландії в 1970-х роках льодовий щит був близьким до рівноваги: кількість накопиченого снігу приблизно компенсувала втрати. Але потім баланс почав швидко змінюватися. Середня швидкість втрати льоду становила близько 60 млрд тонн на рік у 1980-х , а в 2010-х досягла вже 264 млрд тонн на рік .

В Антарктиді втрати також прискорювалися. Якщо у 1980-х роках льодовий щит втрачав близько 48 млрд тонн на рік , то у 2010-х цей показник зріс приблизно до 202 млрд тонн на рік . При цьому дослідники зазначають, що для Антарктиди сукупна втрата маси в аналізі, що розглядається, була пов’язана з динамічними процесами — насамперед із прискореним рухом льоду до океану.

Особливу увагу вчені приділяють Західній Антарктиді. Тут льодовики Туейтс і Пайн-Айленд продовжують втрачати масу, а їхній рух і скидання льоду в океан збільшувалися протягом періоду спостережень.

В останні роки дослідники помітили тимчасове зниження темпів втрати льоду. Але це не означає, що довгострокова тенденція змінилася.

У Східній Антарктиді у 2022 та 2023 роках випало незвично багато снігу. Це частково компенсувало втрати в інших районах континенту. У Гренландії кілька відносно прохолодних років також призвели до зменшення поверхневого танення.

У результаті у 2020–2023 роках швидкість втрати льоду була нижчою, ніж у 2010-х. Однак вчені розглядають це як короткострокове коливання, а не початок відновлення льодових щитів . При цьому динамічні втрати льоду в Гренландії тривали приблизно на колишньому рівні.

Підвищення рівня океану на 3,14 см лише за рахунок втрат Гренландії та Антарктиди означає додаткове навантаження на прибережні території. Так, за оцінкою Європейського космічного агентства, таке підвищення вже збільшує кількість людей, які перебувають під загрозою щорічних прибережних повеней та ерозії, приблизно на 6–9 млн осіб .

При цьому льодові щити залишаються одним із головних джерел невизначеності в прогнозах майбутнього рівня моря. Чим швидше вони втрачатимуть масу, тим складніше буде стримувати зростання рівня океану і тим серйознішими можуть ставати ризики для низинних прибережних районів.

Наука