Жіноче традиційне знання підсилює стійкість Тихоокеанських островів

27 вересня 2026 р. 22:55

27 вересня 2026 р. 22:55

На островах Тихого океану саме жінки найчастіше знають, який дикий ям витримує посуху, які види мангрів утримують берег від розмивання та де в піску під час відпливу сховані молюски. Масштабний огляд, представлений у журналі Regional Environmental Change і підсумований виданням Scienmag , стверджує: ця гендерна спеціалізація — не дрібна культурна деталь, а один з фундаментів кліматичної адаптації та стійкості до стихійних лих. Ігнорування її робить громади вразливішими.

Огляд зосереджується на тому, як традиційні знання в Тихоокеанському регіоні розподілені, передаються та застосовуються по гендерних лініях, які майже не помічають формальні системи кліматичного управління.

Як проводили огляд і які дослідження врахували

Роботу очолив Даніан Сінгх (Danian Singh) з Оклендського університету разом із колегами Меґ Парсонс (Meg Parsons) та Карен Фішер (Karen Fisher). Команда використала інтегративну критичну наративну методологію огляду, поєднавши структурований булевий пошук у базах Scopus і Google Scholar з цільовим пошуком «сірої» літератури — матеріалів регіональних агентств і національних планів адаптації.

Після відбору автори виділили основний масив із 34 емпіричних досліджень гендерних традиційних знань, більшість з яких опублікована після 2020 року і зосереджена на Фіджі та Соломонових островах. Їх доповнили 25 теоретичних, порівняльних і політичних робіт.

Аналіз спирався на підходи феміністичної політичної екології та деколоніальних досліджень. Автори відкрито описують свою позиціональність як часткових «інсайдерів» і «аутсайдерів» щодо громад, чиї знання вони узагальнюють.

Географічно огляд уникає сприйняття Тихого океану як єдиного природного цілого. Основні дані надходять з вулканічних високих островів Фіджі, Тонґи та Самоа з більшими територіями, родючими ґрунтами і розвиненими рифами та мангровими лісами. Для порівняння розглядаються низькі атоли Кірибаті, де гострий дефіцит прісної води й обмежені мілководні ділянки формують інші, відмінні за суттю адаптаційні практики.

Сільське господарство та їжа: хто тримає насіння стійкості

Перша велика група свідчень стосується сільського господарства та продовольчої безпеки. У Фіджі, Тонґі й Самоа описана культурно закріплена розподіленість праці: чоловіки зазвичай займаються розчищенням земель і великим землеробством, тоді як жінки відповідають за присадибні сади, добір насіння, прополювання та підтримання різноманіття культур.

У Фіджі жінки вирощують швидкостиглі бульбові культури, щоб запобігти нестачам і швидко відновити господарства після циклонів. На острові Тотоя вони поєднують традиційні знання обробки їжі із сонячним сушінням, виробляючи борошно з маніоки та хлібного дерева як заміну імпортному пшеничному.

Під час сезонів циклонів фіджійські жінки консервують маніоку за допомогою традиційних методів сушіння і спираються на посухостійкі культури — дикі ями та батат, які залишаються доступними, коли бракує води.

Приклад Тонґи демонструє і глибину цих знань, і їхню колоніальну трансформацію. До колонізації там існували складні агролісомеліоративні системи, де коренеплоди, дерева й чагарники вирощувалися разом, взаємно підтримуючи обмін поживними речовинами, захист від шкідників і кліматичне «буферування». Згодом їх значною мірою витіснили комерційно орієнтовані монокультури.

У традиційних системах чоловіки вирощували рослини, а жінки перетворювали їх через кулінарію, медицину і виготовлення koloa — цінних тканин, якими зміцнюються соціальні зв’язки. Таким чином продовольча безпека ґрунтувалася на взаємодоповненні внеску обох статей.

Натомість деякі проєкти розвитку неправильно інтерпретували ці практики, просуваючи міське городництво за західним зразком: жінок заохочували садити «європейські» овочі на присадибних ділянках, які історично не були організовані для забезпечення їжею. Це ґрунтувалося на хибному припущенні, що тонґанські жінки садять так само, як мешканки Заходу.

Мангри, вода і збирання морських дарів

Другий блок стосується водних і морських ресурсів, де жіночі знання особливо важливі — і водночас найменш помітні для формальної політики. Знання жінок про старі колодязі допомагає знаходити питну воду під час посух. У прибережній провінції Буа на Фіджі жінки частіше за чоловіків називають лікувальні властивості мангрів, зокрема суміші з саджанців для полегшення кашлю у дітей та дезінфекції ран.

Старші жінки в селах Навуньєву та Деніману описують захисну роль мангрових лісів «своїми словами», пояснюючи, як корені утримують ґрунт і які види найкраще стабілізують береги, що руйнуються. Вони передають молодшим жінкам знання, які види висаджувати у вразливих місцях.

Традиційна система tabu — тимчасового закриття певних акваторій — поєднує екологічні й культурні функції. Один із прикладів — п’ятирічна заборона, що, за свідченнями, відновила популяції трепангів і риб. Такі підходи нерідко ефективніші за формальні морські заповідники.

Збирання на мілині (gleaning) — вилов молюсків, крабів, водоростей на мілководдях і в манграх — переважно здійснюють жінки. Це важливий механізм стійкості до стихій. У Кірибаті жінки використовують техніки, відточені поколіннями: шукають характерні отвори й бульбашки в піску, орієнтуються на певні припливи й відпливи, застосовують спеціальні способи на кшталт wai ibo та нічного приваблювання крабів-привидів. Старші жінки наголошують, що після штормів, коли виходити у відкрите море небезпечно, саме така здобич, змита в мілководдя, рятує громади.

Водночас дослідження на Соломонових островах показало: коли жінок виключають із систем управління морськими ресурсами, вони змушені порушувати правила — зони закриття часто накладають саме на їхні звичні місця збирання без урахування їхньої думки. Це підриває і справедливість, і легітимність охоронних заходів.

Деякі дослідники запровадили термін womangroves, щоб описати, як жіночі знання про харчові ресурси в мангрових лісах відсуваються на периферію в дискурсі охорони природи, зосередженому на «чоловічих» рибальстві та заготівлі деревини.

Попередження стихій і догляд: невидима робота

Третя та четверта групи свідчень стосуються обізнаності щодо ризиків стихій і доглядової праці. Жінки у сільських районах Фіджі зчитують незвичні терміни цвітіння рослин та зміни в місячних циклах як ранні ознаки посух, повеней чи циклонів. Це доповнює знання чоловіків про морське рибальство та ремонт інфраструктури й підтримує систему спільної праці solesolevaki, яка стає життєво важливою під час криз.

Після тропічного циклону Вінстон жінки в кількох фіджійських селах були серед перших, хто розпочав відбудову. Швидке відновлення пов’язують, зокрема, з колективною турботою і локальним жіночим лідерством.

У Самоа після цунамі 2009 року представники fa’afafine — людей, які виконують і «чоловічі», і «жіночі» ролі, — брали участь у реагуванні на стихію. Проте схеми евакуації й розподілу допомоги, побудовані за бінарною гендерною логікою, виключили частину цих людей з доступу до ресурсів. Це показує, що «гендерно сліпе» планування може не підтримати навіть тих, хто найбільше долучається до порятунку.

Колоніальна спадщина та ризик «неправильної» адаптації

Центральний висновок огляду: сучасні моделі виключення жінок — не випадковість, а результат колоніальних перебудов гендерних ролей і владних відносин. Колоніалізм і місіонерське християнство витіснили системи, де жінки мали повноваження щодо землі, виробництва їжі та ритуального життя, нав’язавши патріархальні норми й підірвавши матрилінійну спадковість.

Ця спадщина продовжує проявлятися у структурах управління, де як «носіїв знань» визнають насамперед чоловіків — вождів і старійшин. Унаслідок цього з офіційних процесів системно випадає жіночий досвід в агроекології, водній безпеці та використанні лікувальних рослин.

Автори застерігають: якщо інтегрувати традиційні знання в політику без гендерного виміру, це може призвести до маладатації — неуспішної або шкідливої адаптації. Локальне управління, яке не включає жінок, просто відтворює їхнє виключення, а не усуває його.

Що пропонують зробити

Наслідки для політики досить конкретні. Дослідники закликають:

• закріпити реальну, а не формальну участь жінок у прийнятті рішень;
• адаптувати консультаційні процеси до реальних умов життя — часу, мови, догляду за дітьми;
• документувати гендерно специфічні знання через створення усних історій і сезонних календарів під керівництвом громад із гарантією збереження прав корінних народів;
• проєктувати заходи адаптації так, щоб вони посилювали можливості жінок, а не просто додавали їм неоплачуваної роботи, на якій уже тримається стійкість громад.

Передача знань сама по собі перебуває під тиском — через комерціалізацію, міграцію та ерозію традиційного лідерства. Втрата й маргіналізація підсилюють одна одну від покоління до покоління.

Огляд підсумовує: врахування гендерного виміру в адаптації до клімату в Тихому океані — це і питання справедливості, і практичний шлях до ефективнішої стійкості. Громада, яка консультується лише з половиною своїх носіїв знань, свідомо відмовляється від половини власного потенціалу вижити в умовах майбутніх кліматичних викликів.

Наука