Мотузки кам'яного віку: як зниклі технології змінюють археологію

28 вересня 2026 р. 16:18

28 вересня 2026 р. 16:18

Коли археологи говорять про кам'яну добу, у музеях зазвичай з'являються крем'яні наконечники, сокири та скребки. Але значна частина повсякденних технологій могла бути виготовлена з матеріалів, які майже не витримують десятки тисяч років: дерева, шкіри, кори та рослинних волокон.

Новий огляд Knowable Magazine , передрукований Phys.org, об’єднує кілька досліджень таких «невидимих» технологій. Два особливо показові приклади — інструмент для виготовлення мотузки віком понад 35 тисяч років із печери Hohle Fels у Німеччині та крихітний трипрядний шнур, залишений неандертальцями у Франції.

Деталі

Інструмент із мамонтової кістки допоміг відтворити спосіб виготовлення мотузки

У 2015 році в печері Hohle Fels на південному заході Німеччини археологи знайшли 15 фрагментів обробленого бивня мамонта. Після складання вони утворили майже цілий перфорований стрижень довжиною близько 20,4 см із чотирма отворами. Усередині кожного отвору були акуратно вирізані спіральні канавки.

Артефакт походить із оріньякського шару AH Va. Радіовуглецеві дати цього шару припадають приблизно на період між 35 і 40 тисячами років тому, тому дослідники обережно говорять про вік «понад 35 тисяч років»: точну дату самого предмета встановити неможливо.

У статті, опублікованій у Science Advances , Ніколас Конард і Верле Ротс експериментально перевірили робочу гіпотезу. Репліки інструменту випробовували з оленячими сухожиллями, льоном, коноплею, кропивою, вербою, липою та рогозом. Найбільш переконливі результати отримали з рогозом.

Чотири отвори дозволяли утримувати окремі пучки волокон однакової товщини та зберігати їх натяг. Спіральні канавки допомагали орієнтувати волокна та підтримувати скручування. У експериментах чотири-п’ять учасників зазвичай отримували близько 5 метрів міцної мотузки приблизно за 10 хвилин.

Це не означає, що знайдений предмет міг використовуватися лише таким чином. Автори називають його ймовірним інструментом для виготовлення мотузки: висновок ґрунтується на формі, мікрослідах, залишках рослинних матеріалів та успішних експериментах із реплікою.

Неандертальці вже вміли виготовляти багатопрядний шнур

Інший рідкісний приклад походить із навісу Abri du Maras у долині Ардеш у Франції. На нижній поверхні кам’яного леваллуазького відколу дослідники виявили фрагмент шнура довжиною близько 6,2 мм і шириною близько 0,5 мм.

Шар 4.2, з якого походить знахідка, датується приблизно 41–52 тисячами років тому. Мікроскопія показала, що шнур складався з трьох пучків волокон: окремі волокна були скручені в одному напрямку, а потім три пасма скручені разом у протилежному. Аналіз структури клітин вказав на внутрішню кору хвойного дерева.

Автори статті в Scientific Reports назвали цю знахідку прямим свідченням використання волокон у неандертальців. Важливо, що це не просто випадково сплутані рослинні залишки: у фрагменті добре помітна конструкція з декількох пасм, а сучасні матеріали, використані під час розкопок, за мікроструктурою з ним не збіглися.

Сліди кріплення можуть бути набагато давнішими за самі збережені мотузки

Пряме збереження рослинних волокон — виняток. Тому археологи шукають непрямі ознаки: характерний знос на кам’яних знаряддях, залишки клейових речовин і сліди кріплення до рукояток або держаків.

Європейський проєкт EVO-HAFT дійшов висновку, що переконливі сліди систематичного кріплення кам’яних знарядь до рукояток зустрічаються в Європі вже приблизно 250 тисяч років тому, а в Африці — щонайменше 200 тисяч років тому. Однак сам матеріал кріплень найчастіше не зберігається, тому такі сліди не можна автоматично вважати прямим доказом використання саме мотузки з рослинних волокон.

Проте сама технологія кріплення радикально розширювала можливості кам’яного знаряддя. Наконечник перетворювався на спис, ріжучий камінь — на складений ніж, а сокира — на інструмент, яким можна було завдавати сильнішого та контрольованого удару.

Чому це важливо

Археологічна літопис має нерівномірний характер: камінь зберігається тисячоліттями, а дерево, шкіра, кора та волокна зазвичай зникають. Тому відсутність мотузок або сіток у розкопі не можна автоматично трактувати як доказ того, що їх не існувало.

Рідкісні знахідки показують і іншу сторону стародавньої технології — організацію праці. Товсту мотузку в експерименті з Hohle Fels зручніше було виготовляти кільком людям одночасно, а заготівля рослинних волокон могла вимагати збору сировини в певний сезон, обробки та зберігання. Це вже не поодиноке виготовлення кам’яного відщепу, а ланцюжок дій, розтягнутий у часі.

При цьому дослідники наголошують на обмеженнях реконструкцій. Експеримент доводить, що перфорований стрижень із Холе-Фельса ефективно працює як пристосування для мотузки, але не дозволяє спостерігати реальну виробничу сцену 35–40 тисяч років тому. Неандертальський шнур, навпаки, є прямим залишком технології, але зберігся лише фрагмент довжиною 6,2 мм, тому його початкове призначення невідоме.

У сукупності ці дані змінюють саме питання. Кам’яний вік називають кам’яним не тому, що люди використовували лише камінь, а тому, що саме камінь найчастіше пережив час. Чим більше археологи вчаться знаходити мікросліди зниклих матеріалів і перевіряти гіпотези експериментально, тим менш «кам’яним» виглядає повсякденне життя древніх людей.

Джерело

Benjamin Taub. Rope, twine and thread: Invisible technologies of the Stone Age. Knowable Magazine, 10 вересня 2026 року .

Nicholas J. Conard, Veerle Rots. Виготовлення мотузок у ауріньяцькій культурі Центральної Європи понад 35 000 років тому. Science Advances, 2024. DOI: 10.1126/sciadv.adh5217 .

Б. Л. Харді та співавтори. Прямі докази технології обробки волокон неандертальцями та її когнітивні й поведінкові наслідки. Scientific Reports, 2020. DOI: 10.1038/s41598-020-61839-w .

Європейська комісія CORDIS: EVO-HAFT — Еволюція кріплення кам’яних знарядь у палеоліті .

Наука