Біологи знайшли двох претендентів на звання найгучніших птахів у світі

02 жовтня 2026 р. 20:01

02 жовтня 2026 р. 20:01

Голошейна дзвонарка та червононога серієма здатні видавати сигнали гучністю понад 120 пікових децибелів. Такі значення отримали біологи, які зібрали один із найбільших наборів польових вимірювань гучності пташиних голосів.

Дослідження Жуана Менезеса та Джеффа Подоса опубліковано в журналі Evolution . Автори виміряли амплітуду сигналів 123 видів птахів у Бразилії та околицях Амхерста в американському штаті Массачусетс. Для 113 видів такі дані раніше не були каталогізовані.

Деталі

Вимірювати гучність птахів у природі складніше, ніж здається: рівень звуку залежить від відстані до джерела. Дослідники використовували високоточні портативні шумоміри разом із лазерними далекомірами, що давало змогу одночасно визначати амплітуду сигналу та відстань до птаха.

Різниця між дослідженими видами сягнула приблизно 58 децибелів. На одному кінці діапазону перебували колібрі з показниками близько 64 дБ — порівнянними за порядком величини зі звичайною розмовою. На іншому — голошейна дзвонарка та червононога серієма, у яких пікові значення перевищили 120 дБ.

Це рівень, який у побутових порівняннях зазвичай порівнюють із дуже гучною технікою. Однак такі порівняння вимагають обережності: сприйняття звуку залежить від відстані, тривалості сигналу та способу вимірювання. Піковий рівень окремого пташиного крику не можна безпосередньо прирівнювати до тривалого впливу промислового шуму.

Результати також виявили деякі анатомічні закономірності. У середньому гучнішими були великі птахи. Автори пов’язують це, зокрема, з масивною мускулатурою, яка може забезпечувати сильніше стискання повітря.

Ще одним предиктором виявилося розкриття дзьоба: у гучних видів воно в середньому ширше. Дослідники проводять аналогію з розтрубом духового інструмента — ширший отвір може сприяти ефективному випромінюванню звуку.

При цьому дослідження не встановило єдиної причини, чому певні види еволюціонували в бік надзвичайно гучних сигналів. Автори перевіряли кілька гіпотез: що особливо гучні птахи гірше літають і компенсують обмежену мобільність голосом, живуть у густому лісі, де складніше побачити партнера, або частіше мають полігамну систему розмноження.

Дані не підтвердили жодного з цих припущень. Особливо показовим є приклад червононогої серії: вона мешкає у відкритих ландшафтах і утворює моногамні пари, хоча належить до найгучніших видів у вибірці.

Чому це важливо

Автори обережно називають голошейну дзвінкарку та червононогу серієму претендентами на звання найгучніших птахів, а не оголошують нового однозначного рекордсмена. Раніше Джефф Подос і колеги виміряли у білої дзвонарки сигнал близько 125 дБ, який Guinness World Records визнав найгучнішим зареєстрованим пташиним криком.

Порівняння рекордів залежить від того, який показник використовувати: максимальний крик окремого птаха чи типові значення кількох особин одного виду. Тому результати нового дослідження важливіші як порівняльна база даних, ніж як змагання за абсолютний рекорд.

Головний результат роботи — суттєве розширення даних про амплітуду пташиних сигналів та виявлення фізичних ознак, пов’язаних із гучністю. Розмір тіла та ширина розкриття дзьоба допомагають пояснити, як деякі птахи видають настільки потужний звук.

Але питання, навіщо в ході еволюції виникли такі надзвичайно гучні сигнали, залишається відкритим. Автори підкреслюють, що для перевірки екологічних та еволюційних пояснень потрібні дані щодо значно більшої кількості видів.

Джерело

Phys.org: «Biologists may have discovered two of the world's loudest birds» , 29 вересня 2026 року.

João C. T. Menezes, Jeffrey Podos. Дослідження в журналі Evolution , 2026. DOI: 10.1093/evolut/qpag153.

Наука