Дослідження показало протилежні ефекти заходів для диких бджіл

20 жовтня 2026 р. 11:57

20 жовтня 2026 р. 11:57

Польове дослідження на 28 луках в Австрії та Люксембурзі показало, що не існує єдиної аграрної стратегії, яка всюди забезпечує найбільшу чисельність і різноманіття диких бджіл. Як повідомляє Scienmag , ефективність квіткових смуг, перелогів і екстенсивного управління сильно залежить від регіону та конкретної системи ведення господарства.

Дві країни — два протилежні результати

У західній Австрії (Тіроль) екстенсивно керовані луки виявилися значно кращими для диких бджіл, ніж ділянки з «екологічним покращенням» на колишніх інтенсивних угіддях. На таких екстенсивних луках зафіксували більше особин і видів, ніж на полях з квітковими смугами вздовж краю.

У південному Люксембурзі картина була протилежною. Там нові перелоги з висіяними квітами підтримували більше бджіл і видів, ніж давні, юридично захищені низинні сіножаті. Це свідчить, що цінність різноманітності середовищ і заходів з «озеленення» не підкоряється універсальній ієрархії, а формується локальними умовами.

Як були влаштовані ділянки в Австрії та Люксембурзі

У Тіролі вчені порівнювали сім екстенсивно оброблюваних луків і сім «екологічно покращених» ділянок на колишніх інтенсивних угіддях. На кожній такій покращеній ділянці вздовж одного краю залишали 2-метрову квіткову смугу. Насіння не висівали — рослинність формувалася спонтанно, а смугу косили лише один раз, під час другого укосу луки в серпні.

У Люксембурзі також було по сім ділянок кожного типу. Екстенсивні луки там — це юридично захищені низинні сіножаті, віднесені до типу 6510 за Директивою ЄС про середовища існування. «Покращені» ділянки — це перелоги з дикими квітами, висіяні у 2019–2020 роках на колишніх інтенсивних полях. Під час дослідження перелоги не обробляли, тоді як захищені сіножаті косили двічі до 15 червня або один–два рази після цієї дати.

Як рахували бджіл і що знайшли

Диких бджіл відловлювали з середини квітня до середини липня 2021 року за допомогою пасток-панів білого, жовтого та синього кольорів. На кожній ділянці встановлювали три комплекти пасток і обслуговували їх упродовж восьми відборів, приблизно раз на 10 днів. Видову належність визначали за морфологічними ознаками, а для складних випадків застосовували ДНК-штрихкодування.

У Тіролі зібрали 1 988 диких бджіл, що належали до 117 видів із 21 роду. У Люксембурзі — 3 287 бджіл із 105 видів і 17 родів. П’ять видів, виявлених у Люксембурзі (Andrena nigroolivacea, Hylaeus styriacus, Lasioglossum angusticeps, Lasioglossum pauperatum та Seladonia leucahenea), були зафіксовані в країні вперше. Медоносних бджіл рахували окремо, але не включали до аналізу диких видів. Для оцінки біомаси використовували міжкрилкову відстань як наближення до розміру тіла.

Австрія: екстенсивні луки виграють, але роль мають й узлісся

На австрійських ділянках різниця між типами управління була виразною. Сім екстенсивних луків дали 1 484 диких бджоли, тоді як сім «покращених» — лише 504. Середнє видове багатство становило відповідно 35,6 проти 26,7 виду на ділянку. Обидві різниці були статистично значущими (тест Вілкоксона).

Загальна оцінена біомаса майже не відрізнялася: 17 028,97 мг на екстенсивних луках проти 13 307,91 мг на «покращених» ділянках — статистично значущої різниці не виявили.

Серед показників «гетерогенності середовища» в Австрії значущим виявився лише зв’язок між чисельністю диких бджіл і довжиною екотонів із деревами, кущами, живоплотами чи лісом. Цей позитивний зв’язок пояснював 40,6% варіації чисельності після поправки на множинні порівняння. Аналізи структури спільнот також показали, що наявність деревно-чагарникових меж впливає на відмінності між двома типами луків.

Ті самі деревно-чагарникові екотони були важливими, коли дослідники розглядали склад спільнот за біомасою, а також для підземногніздових, полілектичних (які збирають пилок з багатьох видів рослин) та оліголектичних (спеціалізованих) бджіл. Для надземногніздових видів значущими виявилися межі з полями. Автори наголошують, що це асоціації між ділянками, а не експериментальні оцінки причинно-наслідкових ефектів.

Австрійські екстенсивні луки також мали більше надземногніздових, полілектичних і поодиноких видів, ніж «покращені» ділянки. Водночас для підземногніздових, оліголектичних, соціальних і паразитичних видів значущих відмінностей у видовому багатстві не виявили.

Люксембург: перевага за молодими квітковими перелогами

У Люксембурзі результати були протилежними. Перелоги з дикими квітами містили 2 045 диких бджіл, тоді як захищені сіножаті — 1 242. Середнє видове багатство становило 39,3 виду на перелог проти 29,1 виду на сіножать, і ці відмінності також були статистично значущими.

Біомаса виявилася значно більшою на перелогах: 34 304,63 мг проти 27 277,24 мг на захищених луках. «Покращені» ділянки підтримували більше полілектичних, поодиноких, соціальних і підземногніздових видів. Для надземногніздових видів різниця була на межі статистичної значущості (p = 0,050). Для оліголектичних і паразитичних видів суттєвих відмінностей не зафіксували.

Аналіз рангового розподілу показав, що дві дуже численні види — Lasioglossum malachurum і Andrena cineraria — траплялися в обох типах люксембурзьких середовищ, але кожен тип луків мав і свої характерні види.

Квіти, мікросередовище і ландшафтна структура

Квіткові ресурси оцінювали за аерофотознімками, зробленими під час восьми відборів. З висоти 10 метрів кожне зображення охоплювало 385 м² навколо пасток, а пікселі класифікували як білі, жовті або сині квіти. Жоден із цих трьох показників не виявився значущим чинником у аналізах складу спільнот.

Водночас люксембурзькі перелоги містили окремі рослини, пов’язані зі спеціалізованими бджолами, наприклад Hoplitis adunca, що використовує синяк (Echium), та Dasypoda hirtipes, пов’язану з цикорієм та спорідненими рослинами. Дослідники також відзначили, що нестрижені стебла й рослинні рештки створювали можливості для гніздування та зимівлі, зокрема для бджіл роду Hylaeus, але частку особин, які реально використовували порожнисті стебла, не вимірювали.

Такі чинники, як відкрита ґрунтова поверхня, збережена рослинність, якість нектару й пилку та час цвітіння, також не оцінювали безпосередньо.

Структуру ландшафту аналізували за ортофотознімками з роздільною здатністю 20 см у межах еліпса площею 79 654 м² навколо пасток. Підраховували полігони різних типів середовищ і довжину екотонів із деревами, кущами, живоплотами, лісом та іншими елементами. У Люксембурзі жоден із трьох показників гетерогенності не мав значущого зв’язку з чисельністю, видовим багатством чи біомасою диких бджіл.

Автори припускають, що невиміряні мікросередовищні фактори — зокрема наявність відкритого ґрунту та кількість нестрижених стебел — могли впливати на спостережувані патерни. Водночас вони підкреслюють, що це лише гіпотеза, яку потрібно перевіряти більш детальними дослідженнями.

Обмеження дослідження і висновки для охорони бджіл

Порівняння має кілька важливих обмежень. Пан-пастки добре збирають багато видів, але можуть недооцінювати великих бджіл і залежать від кількості та привабливості квітів поблизу. Наприклад, жодної бджоли роду Xylocopa не спіймали, хоча 75% відомих для Люксембургу видів джмелів (Bombus) були зафіксовані.

Просторова реплікація обмежувалася трьома комплектами пасток на ділянку, а період відбору з середини квітня до середини липня охоплював переважно весняні та ранньолітні види, майже не зачіпаючи пізньолітніх і осінніх бджіл. Аналіз рарефікації показав, що зусилля відбору між типами середовищ були подібними, але криві видового багатства не досягли плато, тобто повного вичерпання видів не було.

Дослідники пропонують продовжити моніторинг, додати інші методи відлову (наприклад, пастки Малайза або вейн-пастки), прямі спостереження, а також детальніші вимірювання квіткових ресурсів, мікросередовищ, пестицидів і стійких забруднювачів.

У межах цих обмежень робота показує, що результати заходів з охорони диких бджіл можуть різко відрізнятися навіть у двох центральноєвропейських агроландшафтах. Автори інтерпретують це як аргумент на користь поєднання охорони стабільних екстенсивних луків із ретельно спроєктованими покращеннями на інтенсивно оброблюваних землях, а не взаємозамінності квіткових смуг і захищених сіножатей.

Вони наголошують на важливості враховувати не лише пилок і нектар, а й матеріали та місця для гніздування. Серед можливих підходів розглядаються мозаїчне або поетапне косіння, регіонально адаптовані суміші насіння та видоспецифічні заходи. Це управлінські рекомендації, а не стратегії, експериментально перевірені в межах цього дослідження.

Наука