Планетологи засумнівалися у потраплянні речовин для побудови життя на Землю разом із кометами

31 жовтня 2026 р. 12:46

31 жовтня 2026 р. 12:46

Планетологи засумнівалися у тому, що саме комети занесли на Землю речовини, необхідні для побудови примітивного життя, усупереч понад сторічній гіпотезі. Комп’ютерне моделювання показало, що більшість невеликих комет руйнувалася в атмосфері, а під час зіткнень вцілілих небесних тіл з Землею знищувалася значна частина синильної кислоти, яку вважають необхідною для хімічних процесів, які передують виникненню життя. Навіть за найсприятливіших умов доставка цієї речовини була надзвичайно рідкісною: з понад ста тисяч комет діаметром понад 100 метрів у більшості симуляцій жодна не створила потрібної концентрації. Дослідження опублікували в журналі Scientific Reports.

Художнє зображення зіткнення комети з ранньою Землею. Scarlett White

Чому вчені перевірили роль комет у зародженні життя на Землі?

Згідно з однією з гіпотез, життя на Землі могло зародитися після того, як комети занесли на планету воду, синильну кислоту й інші речовини для пребіотичної хімії. Проте комети, проходячи крізь атмосферу та врізаючись у поверхню планети, зазнають екстремального стиснення та нагрівання. Це може спричинити руйнування їхніх ядер і знищення молекул, які вони несуть. Тож вчені вирішили з’ясувати, чи могли комети доставити на Землю достатньо синильної кислоти, щоб вона відіграла істотну роль у зародженні життя. Для цього змоделювали кометні зіткнення із Землею на ранніх етапах її історії. Науковці поєднали динамічні моделі походження та еволюції короткоперіодичних комет із розрахунками їхнього руху крізь атмосферу, зокрема гальмування та руйнування. Окремо вчені оцінили, скільки синильної кислоти могло зберегтися після удару об поверхню.

На основі цих моделей вони провели 100 тисяч комп’ютерних симуляцій, щоб визначити, наскільки ймовірною була успішна доставка цієї сполуки на ранню Землю. Результати показали, що атмосфера планети діяла як своєрідний фільтр. Комети розміром менш як приблизно 100 метрів переважно руйнувалися ще до досягнення поверхні, розсіюючи свою речовину. Більші тіла мали більше шансів подолати атмосферу, однак під час високошвидкісного зіткнення синильна кислота могла руйнуватися через інтенсивне нагрівання. Отже, для її збереження мало збігтися кілька малоймовірних умов: комета мала досягти поверхні, рухатися з відносно невеликою швидкістю та врізатися в планету під дуже косим кутом. У 54 відсотках симуляцій такого удару не сталося жодного разу. А там, де він траплявся, найімовірніше припадав на час 4,41 мільярда років тому, більш ніж на 100 мільйонів років раніше за ймовірну появу останнього спільного предка всіх живих організмів.

Науковці також порівняли умови на Землі, Марсі та Венері. За їхніми розрахунками, Марс міг бути сприятливішим для доставки синильної кислоти завдяки розрідженій атмосфері та нижчим швидкостям зіткнень. На Венері ж щільна атмосфера створювала додаткову перешкоду для комет, що намагалися досягти поверхні. За однакових умов на Марс припало 744 вдалі удари комет, на Землю — 87, а на Венеру — 24, хоча комети стикалися з Марсом приблизно вп’ятеро рідше. Хоча поодинокі успішні зіткнення були можливими, доставка синильної кислоти на Землю, ймовірно, відбувалася рідко. Водночас нові результати спонукають замислитися, чи міг Марс завдяки своїм атмосферним і динамічним умовам бути ефективнішим місцем для доставки речовин, важливих для виникнення життя.

Що знають про зародження життя на Землі й у космосі

🪨 А у зразках з астероїда Бенну знайшли 14 із 20 амінокислот, з яких складаються білки земних організмів.

⚡ Мікроблискавки між краплями води в лабораторії допомогли утворитися органічним сполукам, як могло бути в первісній атмосфері Землі.

🔴 «Персеверанс» знайшов на Марсі камінь з одразу трьома потенційними слідами життя.

Наука