Газ хлороводню над Альба Монс вказує на активний Марс

05 листопада 2026 р. 14:07

05 листопада 2026 р. 14:07

У тонкій атмосфері Марса виявили сліди газу хлороводню (HCl) у місці, де його не мали б бачити, і в пору року, коли такі сполуки зазвичай не з’являються. Аналіз даних вказує, що найкраще це пояснюється триваючими магматичними процесами в надрах планети, повідомляє команда, чию роботу описує видання Sci.News .

Неочікуваний хімічний сигнал над Альба Монс

Марс зазвичай вважають майже повністю вулканічно згаслою планетою. Однак нові спостереження над гігантським щитовим вулканом Альба Монс натякають, що внутрішня активність може зберігатися.

Нікола Тома (Nicolas Thomas) з Університету Берна та його колеги нагадують, що на Марсі, як і на Землі, хлорний цикл стартував із вивільнення хлору під час раннього вулканізму. Надалі хлор завдяки своїй високій рухливості й розчинності постійно перерозподілявся між водою, осадами, вічною мерзлотою та крижаними хмарами.

На відміну від Землі, де важливу роль відіграє переробка речовини через тектоніку плит, на Марсі головним джерелом хлору для системи «поверхня–атмосфера» залишаються вулкани. Тому ключове запитання дослідників: чи продовжує сучасний вулканізм підживлювати цей цикл сьогодні.

Як виявили хлороводень у марсіанській атмосфері

Команда проаналізувала дані спектрометра Atmospheric Chemistry Suite на борту орбітального апарата Trace Gas Orbiter (TGO) Європейського космічного агентства. Прилад зафіксував хлороводень на рівні частин на мільярд у атмосфері Марса.

Найдивнішим було те, що підвищені концентрації HCl з’явилися під час холодного сезону апгелію — коли Марс перебуває найдалі від Сонця. Раніше подібні гази пов’язували переважно з теплішими періодами та пиловими подіями, тож така сезонність виявилася несподіваною.

Зони з аномальним вмістом хлороводню розташовані поблизу регіону Альба Монс. Щоб зрозуміти, що відбувається на поверхні, вчені звернулися до знімків високої роздільної здатності з камер HiRISE, CaSSIS та CTX, які охоплюють територію під місцями реєстрації газу.

Невідомі раніше тріщини як можливі «димоходи»

На зображеннях дослідники виявили вузькі тріщини, деякі завширшки лише десятки сантиметрів, але завдовжки до десятків кілометрів. Вони простягаються вздовж топографічних хребтів і місцями утворюють цілі «рої» розломів.

За словами авторів, такі структури раніше не описувалися на Марсі. Вони узгоджуються з великими тектонічними та вулканічними структурами регіону, що наштовхує на думку про їхній зв’язок із глибинними процесами.

Науковці припускають, що ці тріщини можуть бути каналами, через які хлороводень просочується з магматичних тіл у надрах, можливо, після взаємодії з льодонасиченою вічною мерзлотою. Така система не обов’язково має супроводжуватися помітним тепловим сигналом, що пояснює, чому пошуки активного вулканізму за тепловим випромінюванням досі не дали результатів.

Скільки газу може надходити з надр

Виходячи з припущення, що хлороводень зберігається в атмосфері приблизно один марсіанський день (сол), автори оцінили швидкість його просочування менш ніж у 3 кг за секунду . Це відповідає нижній межі потоків газів на земних вулканах, де значення коливаються від кількох до понад 100 кг за секунду.

Водночас дослідники не пов’язують із прямим вулканізмом набагато більший сезонний викид HCl під час перигелію, який оцінюють приблизно у 180 кг за секунду . На їхню думку, частина цього хлору може мати давнє магматичне походження, але нині він переважно перерозподіляється між атмосферою та поверхневими резервуарами — наприклад, перхлоратами й льодом.

Складна взаємодія вулканізму, атмосфери та льоду

Автори роботи роблять висновок, що наявність і мінливість хлороводню в атмосфері Марса зумовлені поєднанням кількох процесів. Серед них — епізодична вулканічна або магматична активність, хімічні перетворення в атмосфері та довготривале «запирання» хлору в солях, перхлоратних сполуках і льодах, що містять HCl.

Результати дослідження опубліковані в журналі Science Advances. Вони не доводять однозначно, що на Марсі зараз відбуваються класичні виверження, але надають вагомі аргументи на користь того, що надра Червоної планети ще не повністю згасли й можуть час від часу вивільняти гази через мережу тріщин і розломів.

Наука