Чарка на могилі та поминальний обід: священник з Луцька пояснив, де традиція, а де забобон

11 червня 2026 р. 20:26

11 червня 2026 р. 20:26

Поминальні обіди, цукерки на могилах на кладовищі та чарка з хлібом біля пам’ятника — для багатьох українців це звичні елементи вшанування померлих. Водночас не всі знають, які з цих традицій мають релігійне підґрунтя, а які виникли вже пізніше та не пов’язані з церковним вченням.

Щоб розібратися, які поминальні звичаї мають релігійне підґрунтя, а які є народними традиціями, журналісти ВСН поспілкувалися з отцем Андрієм Гайдаєм , кліриком храму Святої Катерини жіночого монастиря Василія Великого у Луцьку.

За словами священника, традиція поминальної трапези має давнє коріння і спочатку була пов’язана не з частуванням, а з добрими справами заради душі померлого.

«Людину поминали молитвою, служилася літургія. Але окрім молитви, старалися підтримати це доброю справою — роздавали хліб, продукти, допомагали бідним».

Згодом такі трапези стали ще й способом зібрати родину разом, підтримати одне одного після втрати та згадати життя померлого.

«Коли люди приїхали здалеку, коли родина збирається разом, говорить про спочилого, згадує його життя, це не є чимось поганим. Головне, щоб усе було в міру та з молитвою».

Сам по собі поминальний обід церква не засуджує. Навпаки, священник називає його можливістю для спільної молитви та духовного спілкування. Водночас проблема виникає тоді, коли зміст поминок зводиться лише до застілля.

«Людина може настільки захопитися самим застіллям, що забуде, заради чого всі зібралися. Найважливішою все одно залишається молитва за померлого».

Особливо це стосується надмірного вживання алкоголю, яке священник називає несумісним із справжнім поминанням.

Одна з найпоширеніших традицій — залишати на могилі цукерки, паски, крашанки або чарку з хлібом. За словами священника, церковного обґрунтування така практика не має.

«Померла людина вже перебуває у вічності. Ні їжа, ні алкоголь їй не потрібні. Найкраще, що ми можемо зробити для неї, — це молитва».

Традицію залишати чарку на могилі він пов’язує радше з народними звичаями та уявленнями про те, що померлий нібито продовжує брати участь у родинній трапезі.

Окремо священник наголошує, що місце поховання не повинно перетворюватися на місце для застілля.

«Кладовище — це святе місце спочинку людей. Тому ставити столи, влаштовувати бенкети чи розпивати алкоголь безпосередньо біля могил — це вже надмірність».

На його думку, така практика не має стосунку до справжнього вшанування пам’яті померлих. Час, який людина витрачає на застілля, краще присвятити молитві за спочилого. За останні роки багато родин почали відмовлятися від великих поминальних обідів.

Особливо це стало помітно після пандемії коронавірусу.

«Часто зараз після похорону просто роздають невеликі пакунки з печивом, цукерками чи коливом. Люди помолилися, попрощалися і розійшлися. Так теж можна».

Він наголошує, що церква не вимагає організовувати дорогі застілля чи витрачати значні кошти. Кожна родина має виходити зі своїх можливостей. Головне — не забувати про молитву і пам’ять про людину.

На запитання, як правильно шанувати пам’ять близьких без забобонів, священник відповідає однозначно:

«Найкращий вияв любові до померлого — це молитва, участь у богослужінні та добрі справи заради нього».

Також церква радить допомагати нужденним, підтримувати тих, хто потребує допомоги, або робити пожертви в пам’ять про близьку людину.

За словами священнослужителя, для померлого важлива не чарка на могилі й не залишена цукерка. Найважливіше — це молитва і любов, яку ми продовжуємо нести навіть після його відходу у вічність.

• Склеп Максимових у Чернчицях під Луцьком: історія поховання 1842 року та місцеві перекази
• Лосі на Волині: поради , як безпечно поводитися в дикій природі
• Шкільне харчування на Волині: чи всі громади забезпечать дітей безкоштовними обідами?

Волинські