Держава платить, провайдери конкурують — як у Німеччині допомагають біженцям знайти роботу

04 листопада 2026 р. 15:13

04 листопада 2026 р. 15:13

Як працює соціальна підтримка українських біженців у Німеччині, чому без супроводу навчання не допомагає знайти роботу і що Україна може взяти з цього досвіду? Про це Волноваха.City розповіла психологиня Анастасія Кунцевська. Восени 2022 року вона переїхала з Києва до Бохума в землі Північний Рейн — Вестфалія, пройшла шлях від біженки до фахівчині місцевого освітнього інституту і тепер працює з дорослими, які проходять професійну перепідготовку.

Шлях до соціальної роботи з українцями у Німеччині

Анастасія — соціальна та організаційна психологиня, кандидатка наук. Понад шістнадцять років вона була пов'язана з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка . Навчалася на відділенні соціальної педагогіки, захистила дисертацію із соціальної психології та психології соціальної роботи, викладала на кафедрі соціальної роботи. Після 2014 року разом із колегою ініціювала створення кафедри реабілітації на факультеті психології — там вони запускали проєкти допомоги ветеранам і не тільки.

Паралельно Анастасія вела власну травмоорієнтовану соціально-психологічну практику. На початку повномасштабної війни вони з колегою підтримували психологів, щоб ті, своєю чергою, могли допомагати іншим людям.

“В Україні робота мене знаходила сама. Мені не доводилося ходити на співбесіди — роботодавці самі зверталися до мене”, — згадує вона.

Архівне фото. Члени кафедри соціальної реабілітації біля корпусу університету Шевченка, який розташований на ВДНГ Фото: Анастасія Кунцевська

Українці в Німеччині — як коротка поїздка стала еміграцією

Восени 2022 року , після восьми місяців повномасштабної війни в Україні, Анастасія поїхала до друзів у Німеччину. Вони дуже за неї хвилювалися. Вона планувала побути там кілька тижнів і повернутися до Києва, залишатися не збиралася. Проте саме тоді росія почала масовано бити по енергетиці.

“Я на добу втратила зв'язок з родиною, і це мене дуже налякало. А друзі сказали: ‘Ти назад не повернешся, ми тебе не відпускаємо’. Я була розгублена, і далі все відбувалося по інерції”, — згадує вона.

Зареєструватися як біженка Анастасія наважилася лише через кілька місяців перебування за кордоном.

“Мені було принизливо навіть вимовити це слово. Зараз я можу згадувати той період без болю, але тоді це був майже фізичний біль”, — зізнається вона.

Мовні курси для українців у Німеччині та рік пошуку роботи

Багато новоприбулих починають з інтеграційного курсу (Integrationskurs) — це державна програма вивчення мови й основ життя в Німеччині. Анастасія, яка вже мала базову німецьку, пішла іншим шляхом. Мову вона почала вчити ще в Україні — у Ґете-Інституті дійшла до рівня А2 . У Німеччині найняла приватну вчительку й "підтягнула" німецьку до В1 . Щоб не платити за дорогий іспит, склала безоплатний відбірковий тест і отримала від німецького центру зайнятості Jobcenter освітній сертифікат (Bildungsgutschein) — він покриває вартість курсів.

Далі були:

• курс рівня В2 у народній вищій школі (Volkshochschule),
• іспит, складений з першої спроби,
• і курс рівня С1.

“Те, що ти склала іспит на С1, ще не означає, що ти вільно розмовляєш німецькою. Мову треба не вчити, нею потрібно користуватися. Я розмовляла сама з собою і з ChatGPT, гуляючи парком” , — каже Анастасія.

Перші тренінги, які пані Анастасія проводила німецькою мовою Фото: Анастасія Кунцевська

Пошук роботи тривав рік. Консультантка в Jobcenter пропонувала вакансії, які не підходили психологині, адже були значно нижчими за кваліфікацію українки. Відкрити власну практику теж не вийшло: самозайняті в Німеччині віддають на податки близько 35–40% доходу, та щонайменше 150–200 євро щомісяця коштує медична страховка.

“Щоб працювати так, як в Україні, мені довелося б підняти ціни для клієнтів удвічі. Для людей це неможливо”, — пояснює фахівчиня.

Тож вона знову й знову надсилала резюме.

Півроку Анастасія працювала в Jobcenter волонтеркою-перекладачкою й консультувала українців, які приходили туди по допомогу. Це запропонувала її консультантка. Таке волонтерство в Німеччині офіційне, і за нього передбачена невелика грошова компенсація. Для Анастасії ця робота стала шансом побачити систему зсередини й зрозуміти, як вона працює.

Переломним моментом став "ярмарок вакансій", куди роботодавці й освітні організації приходять, щоб знайти працівників і слухачів. Анастасія прийшла туди вже без жодної надії. Чоловік за одним зі стендів подивився її резюме й здивувався: “Що ви тут робите з такою кваліфікацією?” Він допоміг їй знайти кілька варіантів роботи, а згодом вони разом почали розробляти власний проєкт.

Працевлаштування українців в Німеччині

Невдовзі Анастасію запросили на співбесіду до освітнього інституту Bildungsinstitut Vogel у Бохумі. Такі інститути — це приватні організації, які за державні кошти навчають дорослих, перекваліфіковують їх і допомагають знайти роботу. В Україні найближчий аналог — щось середнє між Центрами професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості та приватними курсами перекваліфікації.

“Мене запитували: ‘ А як би ви зробили це? А як би ви підійшли до того? ’ Коли я відповідала, реакція була: ‘ Боже, ви це вмієте! ’ . Це несподіване визнання з боку людей, які до того зовсім мене не знали, глибоко мене зворушило — аж до сліз. Наприкінці директорка сказала: ‘ До кінця тижня вирішіть, чи ми вам підходимо ’ . Не ‘ ми вас беремо ’ , а ‘ ви вирішіть, чи берете нас ’ . Для мене це був надзвичайно важливий момент. Після тривалого періоду, коли доводилося знову й знову підтверджувати свою кваліфікацію та шукати можливість реалізувати професійний досвід у новому середовищі, я раптом відчула не лише зацікавленість у своїх навичках, а й повагу до себе як до фахівчині. Це стало своєрідною професійною реабілітацією”, — розповідає Анастасія.

В інституті вона працює з вересня 2025 року. Основний напрям її роботи — професійна перепідготовка дорослих (Umschulung): вона супроводжує учасників перепідготовки, веде навчальну роботу й проводить тренінги. Після роботи продовжує консультувати як психологиня, займається дослідженнями й мріє написати книжку про травмоорієнтовану соціальну роботу, тобто таку, яка враховує, що людина пережила травматичні події.

Перша презентація пані Анастасії німецькою мовою під час курсу B2. Тема доповіді — мобінг Фото: Анастасія Кунцевська

Як влаштована соціальна допомога українцям у Німеччині

Працюючи всередині системи, Анастасія зрозуміла, що вона влаштована як мережа, де кожна ланка має свою роль.

Перша ланка — державні служби зайнятості. Агенція праці (Agentur für Arbeit) переважно працює з тими, хто втратив роботу після офіційного працевлаштування й отримує допомогу з безробіття. Jobcenter — це місцеві центри зайнятості, які працюють з отримувачами базової соціальної допомоги, серед яких і більшість українців. Jobcenter консультує людей і супроводжує їх на шляху до роботи: оцінює, що людина вміє, які в неї труднощі, і за потреби скеровує на навчання. Але саме навчання проводять інші організації.

Друга ланка — освітні провайдери (Bildungsträger). Це сертифіковані приватні організації, як-от інститут, де працює Анастасія. Вони проводять навчання й перепідготовку, а також окремі проєкти супроводу. Платить за це держава, але провайдерів у кожному місті багато, і вони змагаються між собою за клієнтів.

Анастасія вважає, що саме це допомагає підтримувати якість послуг. Ще викладаючи в Києві, вона з колегами й студентами з'ясувала, що українці найменше довіряють державним соціальним послугам, найбільше — платним, а громадським організаціям десь посередині. У німецькій моделі людина отримує послугу безкоштовно, але надає її організація, якій доводиться боротися за клієнта, тож і працює вона якісно.

Окрім того, соціальна сфера створює в Німеччині чимало робочих місць, зокрема для людей із міграційним корінням. Рівень зарплат соціальних працівників залежить від багатьох умов, але, за спостереженнями Анастасії, гідна оплата й повага до професії допомагають їм рідше вигорати, ніж українські колеги.

Jobcenter, соціальні виплати й тимчасовий захист у Німеччині

Як же виглядає шлях людини, яка щойно приїхала до Німеччини?

“Jobcenter фактично стає твоїм формальним роботодавцем. Що там скажуть, те ти мусиш робити: подавати документи, звітувати, щомісяця надсилати таблиці, куди ти подавалася на роботу і яку відповідь отримала. Тебе не залишають у спокої”, — розповідає фахівчиня.

Які саме виплати отримує людина, залежить від її історії. Ті, хто щонайменше рік офіційно працював у Німеччині й втратив роботу не з власної волі, звертаються до Агенції праці й тимчасово отримують значну частину колишньої зарплати. Більшість українців отримує базову соціальну допомогу (Bürgergeld) — трохи більше як 500 євро на місяць, а оплату житла покривають окремо.

Тих, хто не може працювати через інвалідність, вік чи хворобу, скеровують до соціального відомства (Sozialamt). Воно виплачує допомогу, але більше нічим не займається.

“Для людини, яка ще здатна щось робити, опинитися в соціальному відомстві — не найкращий варіант. Там не скеровують ні на навчання, ні на курси. Це глухий кут”, — пояснює вона.

Українці перебувають у Німеччині на підставі 24-го параграфа закону про перебування (§24 AufenthG). Це тимчасовий захист, який, на відміну від статусу шукача притулку, дає ширші права.

“Цей параграф прирівнює нас у правах до німців. Ми маємо право на допомогу, на пільги, на роботу і навіть на власний бізнес. Мене дуже підтримувало розуміння, що ми не просто біженці”, — каже Анастасія.

Статус тимчасового захисту й допомога від Jobcenter — різні речі. Анастасія досі має цей статус, але вже не отримує виплат: вона працює й сама сплачує податки.

Курси та визнання дипломів коштом Jobcenter

Служби зайнятості не лише виплачують допомогу, а й вкладаються в те, щоб людина швидше знайшла роботу. Вони можуть оплатити курси підвищення кваліфікації чи перекваліфікації. Для цього людині видають освітній сертифікат (Bildungsgutschein), з яким вона може піти на навчання до сертифікованого провайдера. Хто саме його видає — Jobcenter чи Агенція праці, — залежить від того, яку допомогу отримує людина. А рішення про навчання ухвалюють індивідуально, з огляду на ситуацію людини й потреби ринку праці.

Іноземний диплом у Німеччині сам по собі мало що каже роботодавцям. Для деяких професій, наприклад лікарів чи вчителів, його обов'язково треба визнати, а для інших можна отримати офіційну оцінку: документ, який пояснює, чому відповідає освіта в німецькій системі. Анастасії Jobcenter оплатив оцінку трьох дипломів — бакалаврського, магістерського й кандидатського. Оцінка одного коштує 200 євро, тож разом вийшло 600 євро . Ще близько 2 тисяч євро коштували завірені переклади документів, і їх теж оплатила держава.

Анастасія переконана, що для Німеччини це вигідне вкладення.

“Усе це я повертаю Німеччині, бо працюю на повну ставку й сплачую податки. Якби це не окупалося, вони б цього не робили. Розмови про те, що на українців витрачають забагато, — неправда. Українці витрачають гроші всередині країни, з'являється попит на соціальні послуги, працюють освітні інститути, перекладачі. Машина крутиться”, — пояснює вона.

Соціальний супровід і психологічна підтримка українців у Німеччині

На рівні Jobcenter підхід до всіх однаковий — і до німців, і до українців. Анастасія порівнює його із "сортувальним капелюхом" із “Гаррі Поттера”: працівники визначають, чи людина готова працювати вже зараз, чи зможе після навчання, чи поки не може працювати взагалі. Глибшу індивідуальну допомогу можуть надавати провайдери в межах окремих проєктів.

Один із таких напрямів — комплексний соціальний супровід , передбачений параграфом 16k німецького Соціального кодексу (§ 16k SGB II) . Він призначений для людей, яким повернутися до роботи заважають різні життєві труднощі. В інституті це був окремий проєкт, у якому брала участь і Анастасія. Консультант допомагає людині розібратися з усім, що заважає їй повернутися до роботи: документами, установами, боргами, здоров'ям. За потреби він ходить із нею навіть до лікаря. Такий супровід можуть отримати й українці, які ще не володіють німецькою, — тоді консультант має говорити українською.

Серед підопічних Анастасії була жінка, яка втікала з тимчасово окупованої Херсонщини через росію й підірвалася на російській міні. На першому медичному огляді їй не встановили рівень інвалідності, на який вона мала право, а отже, вона не отримала й пов'язаних із ним пільг. На повторний огляд Анастасія пішла разом із нею: перекладала кожне слово лікарів і була поруч.

Серед клієнтів є й німці. Один чоловік боявся відкривати листи, тож роками не відповідав на рахунки й накопичив борги.

“Ми з ним сиділи над великою торбою нерозпечатаних листів і разом їх сортували” , — згадує фахівчиня.

Для таких випадків у Німеччині є ще й консультації щодо боргів. Борг за людину ніхто не сплачує, але їй допомагають домовитися про погашення частинами.

Тим, хто цього потребує, доступна й психологічна допомога: психологічні центри, групи підтримки. Однак потрапити до психотерапевта непросто. Його послуги за певних умов оплачує медична страховка. Направлення від сімейного лікаря потрібне не в кожному випадку, але знайти фахівця з вільним місцем справді буває складно.

Окрім супроводу, провайдери пропонують джоб-коучинг, тобто практичну підготовку до пошуку роботи. Анастасія проводить тренінги: як скласти резюме, як написати мотиваційний лист, як пояснити в резюме перерву через декретну відпустку чи тривалу хворобу, як пройти співбесіду.

Усю цю роботу, наголошує вона, треба вибудовувати з розумінням того, що пережила людина.

Соціальна адаптація біженців — чому самого навчання замало

На думку Анастасії, людині, яка пережила війну чи вимушене переселення, замало просто запропонувати курси. Вона називає три головні перешкоди:

• Перша — перевантажений мозок . Людина просто не має сил засвоювати нове.

“Це все одно що вчити людину дихальних вправ, поки вона рятується з пожежі. Найчастіше я чую від українців: ‘Я тупа, я тупий’. Я кажу: ні, ви не тупі. Розкажіть, що ви робите протягом дня. І вони перелічують: відповісти на листи з Jobcenter, з'ясувати, до якої школи піде дитина, викликати майстра, розподілити гроші, пережити новини з України, поговорити з рідними. Мозку байдуже, яку саме задачу ви розв'язуєте, — він уже зайнятий. А німецька для нього в цей момент не головне”, — пояснює психологиня.

Вона додає: якщо вдома людині загрожує фізична небезпека, то за кордоном виникає інша загроза — втратити себе.

“Одна знайома, яка працювала в міністерстві, сказала мені: ‘Там я була пані така-то, а тут я ніхто’”, — згадує Анастасія.

• Друга перешкода — відчуття, що ти більше не керуєш власним життям. Людина, яка втратила дім, статус, роботу чи близьких, починає вважати, що весь її досвід нічого не вартий. Ситуацію погіршують викладачі, які не розуміють, як навчати дорослих, і говорять зі слухачами повчальним тоном.

“Перед тобою може сидіти людина, якій фізично нікуди повертатися, бо її дім зруйнований. Вона, можливо, керувала процесами в банку, а тепер починає з нуля й готується працювати доглядальницею. Менторський тон тільки посилює травму”, — каже вона.

• Третя — постійний стрес.

“Над тобою не летять ракети, але розслабитися ти все одно не можеш. Ти постійно в тривозі: чи все правильно підписала, чи нічого не забула”, — пояснює Анастасія.

Тому коли хтось зі слухачів пропускає заняття, вона не поспішає робити висновки, а запрошує людину на розмову. Питає, як вона почувається, чи немає проблем із грошима або з Jobcenter. Часто з'ясовується, що людина просто не може сама написати потрібний лист, і тоді їй допомагають.

Інтеграція українців у Німеччині — чому нам соромно питати

Анастасія помітила, що багатьом українцям у її навчальній групі важко дається німецька, і вирішила з'ясувати чому. Вона склала власне опитування й провела його серед двадцяти п'яти слухачів цієї групи — переважно українців і сирійців. Її гіпотеза була така: вивчати мову заважають емоції. Результати стосуються лише цієї групи, а не українців і сирійців загалом.

З досвіду Анастасії, у Німеччині все навпаки: якщо ти не зрозумів і не спитав, тебе вважатимуть недбалим. А в українців зі шкільних часів інша звичка — мовчати, щоб не здатися нетямущим. Анастасія пов'язує це з досвідом радянської школи. Але через мовчання людина й не рухається далі.

Водночас німці, які працюють із біженцями, часто помічають, що українці насамперед просять роботу.

“Німці дивуються. Кажуть, що такого раніше не бачили”, — каже вона.

"Варто нарешті перестати говорити про себе погано"

На запитання, що її найбільше дивує в німецькій системі, Анастасія відповіла що це поширений міф про німецьку бюрократію.

“Бюрократія — це документальне оформлення послуг. Чим більше послуг, тим більше паперів. У Німеччині кількість документів цілком відповідає кількості наданих послуг. Хіба що цифровізація справді повільна: у багатьох компаніях досі стоїть факс”, — пояснює вона.

На роботі Анастасія швидко освоїла бази даних і документообіг. Тепер вона пише інструкції для колег і проводить внутрішні дослідження, щоб полегшити їм роботу. Свої спостереження про різницю в роботі українців і німців вона описує як особистий досвід, а не загальне правило.

Соціальна інтеграція українців — що Україна може взяти з досвіду Німеччини

Сліпо копіювати чужу систему Анастасія не радить. Спершу варто подивитися, що в Україні вже є і що з цього працює. Наприклад, центри професійно-технічної освіти служби зайнятості. Але кілька принципів, на її думку, варто перейняти:

“Повоєнна Україна має серйозно вкластися в професійний розвиток і навчання. Повернеться багато людей, які отримали цінний досвід за кордоном. Я й сама хотіла б пов'язати своє життя з Україною. А ще є люди, які пройшли війну. Для них це насамперед питання реабілітації й розуміння травми”, — каже вона.

Головне ж, на думку психологині, — змінити ставлення людей одне до одного.

“Не треба все будувати заново. Треба подивитися, що працює, а що ні, і чесно оцінити якість. А розуміння травми має стати нашим головним орієнтиром у ставленні до себе й до інших. Не ходити одне біля одного навшпиньки, а бути уважнішими. І обмінюватися досвідом”, — підсумовує Анастасія Кунцевська.

Донецькі