вологість:
тиск:
вітер:
У 20 років пішов на фронт: історія полтавця, як...
25 серпня 2026 р. 11:40
25 серпня 2026 р. 11:40
У 20 років Дмитро підписав контракт «18–24» та долучився до війська. Уже близько пів року він виконує бойові завдання, продовжуючи шлях батька, старшого брата та інших рідних, які також стали на захист України.
У 2014 році батько Дмитра добровольцем вирушив на фронт. З початком повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю та повернувся до війська. Саме приклад батька став одним із головних орієнтирів для Дмитра. Історію воїна розповіли у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 20 серпня.
Дмитро народився та виріс у селі Петрашівка. У 14 років він пережив втрату матері, після чого певний час жив у рідному селі разом зі старшим братом. Згодом хлопець переїхав до батька, життя якого багато років було пов’язане з військовою службою.
Ще у 2014 році батько Дмитра добровольцем вирушив на фронт. Після повернення до мирного життя працював далекобійником, однак із початком повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю та повернувся до війська. Згодом до війська долучився і старший брат Дмитра. Нині він проходить реабілітацію після тяжких поранень, отриманих на фронті.
На початку 2026 року й сам юнак ухвалив рішення підписати контракт «18–24». Він самостійно прийшов до ТЦК й заявив про бажання проходити військову службу. Особливих умов чи конкретного місця служби для себе не обирав, адже головним було потрапити на бойову посаду.
Спочатку Дмитро хотів служити в розвідці, оскільки прагнув виконувати саме бойову роботу. Уже після зарахування до 152-ї окремої єгерської бригади він вирішив змінити спеціальність, однак його бажання залишатися безпосередньо залученим до бойових завдань не змінилося.
Про своє рішення піти на фронт хлопець повідомив батькові. Попри багаторічний власний бойовий досвід, батько спочатку не підтримав вибір сина, адже хотів, щоб у 20 років той скористався можливістю жити мирним життям і, за можливості, виїхати за кордон. Він воював багато років саме заради того, щоб молодшому поколінню не довелося брати до рук зброю.
«Вся сім'я воює. Я сиджу, думаю: ну, що я? Діди бігають по 55 років. А мені 20 років, я буду сидіти, гуляти? Я краще повоюю нині, а потім можна нормально гуляти».
Втім, для Дмитра це стало ще одним аргументом залишитися в Україні. Він не міг змиритися з тим, що його батько продовжує воювати, брат зазнав тяжких поранень, а десятки родичів, друзів і знайомих також стали на захист держави, тоді як він залишався б у тилу.
Джерело: zmist.pl.ua
Новини рубріки
Не вистачає близько 20 тисяч, щоб передати на фронт авто для Ярослава Коваленка
25 серпня 2026 р. 11:04
