Десять імен, десять історій: у Кременчуці погасили конверти із зображеннями загиблих захисників — випускників ліцею №6

28 серпня 2026 р. 12:58

28 серпня 2026 р. 12:58

Соняхи, конверти та пам’ять...

Сьогодні у Кременчуцькій міській художній галереї відбулося погашення конвертів із зображеннями загиблих захисників України — випускників Кременчуцького ліцею № 6 «Правобережний». Захід провели напередодні Дня пам’яті захисників України, який відзначають 29 серпня.

«Ми зібралися тут напередодні особливого дня — 29 серпня, Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Це день, коли ми особливо гостро відчуваємо ціну нашої свободи. Ми згадуємо тих, хто мав свої родини, свої мрії, свої улюблені справи, свої плани на майбутнє. Тих, хто одного дня став на захист України й віддав за неї найдорожче — своє життя. Серед них — випускники Кременчуцького ліцею № 6 «Правобережний», — звернулася ведуча заходу.

Уперше такий захід провели саме в художній галереї.

«Це вже сьома школа, з якою ми проводимо це вшанування, яке присвячене нашим героям. Ці люди дійсно герої, тому що загинути за Україну — це велика честь. Ми співали козацькі пісні. Ми часто згадуємо, що триста років тому козаки знову і знову виходили на поле бою. І сьогодні знову козаки воюють», — звернувся керівник Кременчуцького відділення Асоціації філателістів України Володимир Скляр.

Також 28 та 29 серпня проходить Всеукраїнська акція пам’яті «Сонях». Тож сьогодні на столі поруч із конвертами лежали звичайні, живі соняхи.

«Для когось це просто квіти, а для нас сьогодні це символ пам’яті, символ сонця, життя і водночас болю за тими, кого вже немає поруч», — зазначили під час заходу.

Цього дня згадали десятьох випускників ліцею № 6. Десять різних доль, історій та імен, які назавжди залишаться в історії навчального закладу та в пам’яті Кременчука.

Їх назвали поіменно та згадали історію кожного. Рідні загиблих захисників погасили конверти із зображеннями Героїв.

Роман Зеленський

Роман Миколайович Зеленський народився 6 червня 1988 року. Навчався у загальноосвітній школі №6. Після її закінчення здобув освіту в Академії внутрішніх справ.Відважний, самовідданий, професіонал своєї справи Роман доєднався до лав патрульної поліції Києва від самого початку її створення у 2015 році.Коли на рідну землю прийшла повномасштабна війна, він без жодних вагань став на оборону Батьківщини. Спочатку виконував бойові завдання на Київщині, а згодом — у найгарячіших точках нашої країни, щоб захистити кожен сантиметр рідної землі від підлого ворога.Із 2022 року перебував у найгарячіших точках бойових дій: Буча, Ірпінь, Бахмут, Торецьк, Мала Токмачка, Серебрянський ліс. Обіймав посаду командира групи аеророзвідки та FPV . Мав статус учасника бойових дій.За відвагу, самовідданість та героїзм Роман був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Хрест хоробрих», орденом «Золота зірка» (посмертно), орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).Останній бій Роман прийняв 21 серпня 2024 року на Сумському напрямку. Під час зачистки населеного пункту він першим зайшов у будинок, ведучи за собою побратимів, і зазнав тяжкого поранення. Роман Зеленський помер наступного дня, 22 серпня 2024 року, в лікарні міста Суми. Йому було 36 років.

Антон Левчук

Антон Левчук народився 4 березня 1990 року в Кременчуці. У 1996 році пішов навчатися до 6 гімназії. З 2000 по 2002 рік проживав зі своїми батьками в Бельгії, але родина вирішила повернутися до України. І він знову пішов до рідної гімназії.У 2006 році закінчив її та вступив до Національного університету «Полтавська політехніка ім. Юрія Кондратюка». Після отримання освіти пішов працювати на державну службу. Працював директором «АрхБудПроект».У 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, з перших днів війни пішов добровольцем захищати Батьківщину. Проходив службу в лавах Національної гвардії України, у бригаді «Рубіж».Загинув 17 серпня 2023 року в селі Діброва Луганської області. 22 серпня 2023 року був похований у Кременчуці на Алеї Слави.

Станіслав Шевченко

Станіслав Валерійович Шевченко народився 12 червня 1985 року. З першого по дев’ятий клас навчався у ліцеї №6.Після завершення навчання вступив до Кременчуцького льотного коледжу, який успішно закінчив.1 березня 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації. Проходив службу на посаді старшого стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти військової частини.Нагороджений медаллю «Захисника Вітчизни» (посмертно).21 січня 2024 року загинув у районі населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності та незалежності України.

Дмитро Слабко

Солдат Дмитро Романович Слабко народився 17 травня 2001 року. Народився і проживав у Кременчуці. Навчався у загальноосвітній школі №6.Після її закінчення здобув освіту в Кременчуцькому медичному фаховому коледжі, а згодом став випускником Полтавського державного медичного університету. Працював лаборантом у лікарні.6 грудня 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації.Молодий воїн віддав своє життя за захист України, її суверенності та територіальної цілісності. Він був відданим захисником, який стояв на передовій, виконуючи свій військовий обов’язок і перебуваючи вірним присязі та народові України.12 лютого 2024 року загинув, виконуючи бойове завдання із захисту України, у районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Сергій Возний

Сергій Володимирович Возний народився 12 серпня 1992 року в Кременчуці, де проживав і навчався.З 1 по 9 клас навчався у загальноосвітній школі №6. Після її закінчення здобув професійну освіту в професійно-технічному училищі №6.8 вересня 2024 року був призваний на військову службу під час мобілізації. Проходив службу курсантом навчального взводу навчальної роти навчального батальйону індивідуальної підготовки військової частини.Третього січня 2025 року Сергій помер.

Олександр Лабунський

Олександр Юрійович Лабунський, 1976 року народження. З першого по дев’ятий клас навчався у ліцеї №6. Служив в органах внутрішніх справ. Потім працював на сталеливарному заводі. З 2016 року працював у Польщі за контрактом.У зв’язку з війною в Україні повернувся додому, добровольцем став на захист Батьківщини. Був призваний на службу 12 жовтня 2022 року.Служив в окремій штурмовій механізованій бригаді водієм-механіком.Загинув у жовтні 2023 року під Куп’янськом, на Харківщині, у селі Синьківка, виконуючи бойове завдання.Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Максим Чижук

Максим Олегович Чижук, 1985 року народження. Народився і проживав у Кременчуці.Навчався у Кременчуцькому ліцеї №6, закінчив фаховий коледж Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, працював будівельником.Призваний на військову службу під час мобілізації 29 вересня 2023 року.Обіймав посаду стрільця — номера обслуговування гірського штурмового взводу.Загинув 18 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту України в районі населеного пункту Новоандріївка Запорізької області.Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Роман Чех

Роман Владиславович Чех, 1996 року народження. Народився і проживав у Кременчуці, навчався у Кременчуцькому ліцеї №6 та Харківському національному університеті імені Каразіна.Після закінчення університету Роман працював хіміком на фармацевтичних підприємствах, займаючись виготовленням ліків.Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він приєднався до патрулювання міста Суми, а згодом, коли підприємства почали відновлювати свою роботу, відчув необхідність вступити до лав ЗСУ, щоб захищати свою країну.Був призваний на військову службу під час мобілізації 3 грудня 2022 року. Роман пройшов шлях від стрільця до командира взводу, служив у десантно-штурмових військах і здобув офіцерське звання. Важкі бої і випробування не зламали його. Він завжди залишався підтримкою для своїх близьких. Загинув Роман 25 лютого 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту України в районі населеного пункту Орлівка Покровського району Донецької області.Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.

Артур Карякін

Артур Ігорович Карякін народився 13 березня 1993 року.Артур народився і проживав у Кременчуці, навчався у Кременчуцькій гімназії №6, згодом — у Кременчуцькому військовому ліцеї, далі — у фаховому коледжі Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, а потім — у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського.У цей складний для країни час Артур добровільно, у перші дні повномасштабної війни, долучився до лав Збройних сил України.Із лютого 2022 року проходив службу на посаді командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів у 116-й бригаді ТрО (територіальної оборони). Під час служби виконував бойові завдання у складі підрозділів у районах населених пунктів.За час служби отримав низку нагород, серед яких — відзнака Президента України «За оборону України», пам’ятний знак 116-ї окремої бригади ТрО «За заслуги», відзнаки від всеукраїнських об’єднань за хоробрість у бою та оборону держави.Перший, найбільш підготовлений пілот. Із самого початку, коли тільки почали використовувати БПЛА, Артур був першим, хто успішно опанував цю техніку. Він завжди був надійною підтримкою, помічником у веденні бойових дій. І саме завдяки йому підрозділ переважно здобував перемоги, виконував бойові завдання.Загинув Артур 8 червня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності, відданий військовій присязі та українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність, у районі населеного пункту Стецівка Сумського району Сумської області.

Микита Нестеров

Воїн Микита Нестеров народився 10 грудня 1998 року в Кременчуці, навчався у ліцеї №6 та ВПУ №26. У 2025 році він став на захист рідної землі та служив у званні молодшого сержанта на посаді командира відділення перехоплювачів літальних апаратів.Йому було лише 27 років.Микита був одружений, але дітей завести ще не встиг. Він був людиною неймовірно світлої душі — щирим, добрим, сповненим життєвих планів та мрій про майбутнє, про власну сім'ю, про довге й мирне життя.На превеликий жаль, 13 серпня 2026 року внаслідок удару ворожої керованої авіаційної бомби поблизу населеного пункту Романки Синельниківського району Дніпропетровської області воїн отримав важкі поранення, які стали смертельними.

Його дружина Анастасія згадує, що рішення чоловіка піти на війну було свідомим кроком : «Микита планував піти на контракт, але пішов як мобілізований. Був у 95-й бригаді. Я йому говорила: «Не йди, будь ласка». 11-го числа я з ним спілкувалася — все було добре. Він казав: «Ні, я буду як тато», тому що в нього і тато був військовим».

Цього дня у галереї говорили не лише про бойові подвиги захисників, а передусім про людей, якими вони були — учнів, друзів, синів, чоловіків, професіоналів, людей із планами та мріями.

Погашені конверти з їхніми зображеннями стали ще одним способом зберегти пам’ять про випускників ліцею № 6, які віддали життя за Україну. Їхні імена залишаються частиною історії Кременчука, а пам’ять про них — відповідальністю тих, хто живе сьогодні.

Олена Ліпошко

Фото авторки

Полтавські