Сталевий Хрест» — не просто нагорода

14 травня 2026 р. 15:09

14 травня 2026 р. 15:09

Ц е пам’ять про кожне бойове завдання і побратимів, про страх який долаєш, і відповідальність, яку несеш до кінця задля Перемоги!». Так вважає наш земляк Олександр, який 20 років працював оператором екскаватора, а з початком війни служить у лавах 211- ї понтонно-мостов ої бригад и Сил підтримки ЗСУ механіком-водієм ПТС.

«Наша машина — це не просто техніка, це наш спосіб виконання бойового завдання. Ми відповідаємо за кожну її деталь, за її справність. Керувати нею не менш складно, ніж на землі, адже ми на воді. Поломки трапляються, але ми з цим справляємося і виконуємо свою роботу далі», — розповідає Олександр і підкреслює масштаб їхніх перевезень: вага ПТС сягає близько 24 тонн, а переправити на собі може до 20 тонн вантажу, включаючи піхоту – до 50 людей у повному обмундируванні.

Його досвід охоплює найскладніші реалії війни. «У 2022 році ми з побратимами виконували бойові завдання на Херсонському напрямку. Це був вражаючий обсяг робіт, який включав у себе переправлення піхоти та техніки через річку Інгулець, доставку особового складу та евакуацію поранених. Складність нашої роботи полягала у постійній небезпеці: понтонні переправи неодноразово нищили вороги. Обстріли були постійними, включаючи артилерійські та мінометні. А ми в свою чергу переправляли піхоту й техніку, евакуйовували поранених. Одного разу машина потрапила під обстріл, і екіпажу довелося покинути її, пройшовши сім кілометрів пішки. А потім, при першій же нагоді, техніку забрали та відновили», — згадує воїн.

На Сумському напрямку завдання були не менш небезпечними. «Ми займалися зведенням фортифікаційних споруд, встановлювали антидронові сітки. І це під постійним прицілом ворожих дронів, мінометів і танків. Але ми робили все можливе, незважаючи на ризики», — розповідає Олександр.

За роки відмінної служби, та бойові завдання на Херсонському напрямку, військовослужбовець був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача України Збройних Сил України «Сталевий Хрест» та почесним нагрудним знаком від командування військової частини «Сталевий міст».

«Я не вважаю себе Героєм, я просто був там, де мав бути і виконував те, що мав виконати. Ця нагорода – не лише моя. Вона про команду, про тих, хто стоїть поруч, хто не відступає», — каже військовий.

За спиною українського захисника чекають найдорожчі люди: кохана дружина та донечка. А його місія – повернутися до них живим, здоровим і з Перемогою!

«Служба — це не завжди гучні слова. Часто це тиша, втома, робота і рішення не здаватися. Я обрав свій шлях! І пишаюся, що служу Україні!» —підсумовує захисник.

Група комунікацій 211-ї понтонно-мостової бригади

Хмельницькі