Аналіз ДНК показав, що вимерлий американський гепард був родичем пуми

05 вересня 2026 р. 05:02

05 вересня 2026 р. 05:02

Вимерлий північноамериканський хижак Miracinonyx trumani, якого десятиліттями називали «американським гепардом», виявився близьким родичем пуми. Аналіз стародавньої ДНК також показав, що він мешкав значно північніше, ніж вважалося раніше, — аж до арктичної частини Юкону.

Дослідження під керівництвом вчених Каліфорнійського університету в Санта-Крузі опубліковано 4 вересня в журналі Current Biology. Генетичні дані надійно підтверджують спорідненість тварини, проте висновок про її рибний раціон залишається обґрунтованою, але непрямою інтерпретацією ізотопного аналізу.

Деталі

Команда на чолі з Моллі Кассатт-Джонстон (Molly Cassatt-Johnstone) отримала ядерні палеогеноми з викопних решток Miracinonyx trumani віком близько 23 тисяч років із Вайомінгу та близько 31 тисячі років із Юкону. Порівняння з геномами інших котячих розмістило вимерлий вид поруч із сучасною пумою, а не з африканським гепардом. За оцінками дослідників, лінії Miracinonyx і пуми розійшлися приблизно 2,6 млн років тому.

Струнке тіло та довгі ноги Miracinonyx, що нагадували будову гепарда, ймовірно, з’явилися незалежно — це приклад конвергентної еволюції, коли неспоріднені види набувають схожих рис. Цей результат робить менш переконливою просту версію, згідно з якою виняткова швидкість американського вилорога сформувалася саме як захист від швидкісного полювання «американського гепарда».

Останки з Юкону розширюють відомий ареал виду більш ніж на 20 градусів широти, аж до Арктики. Аналіз стабільних ізотопів показав, що північні тварини займали вищу позицію в харчовому ланцюзі, ніж популяція з Вайомінгу. Такий сигнал узгоджується зі споживанням прохідної риби, зокрема лососевих, тоді як південні представники виду були універсальними наземними хижаками. Це не пряме свідчення вмісту шлунка, а реконструкція раціону за хімічним складом тканин.

Автори також виявили варіанти, що порушують роботу деяких генів, пов’язаних із добовими ритмами. Вони припускають зв’язок із екстремальним чергуванням світла й темряви у високих широтах, але поки що це лише гіпотеза. Генетичне різноманіття Miracinonyx було низьким, проте дослідники не виявили ознак різкого скорочення популяції або близькоспорідненого схрещування безпосередньо перед зникненням виду.

Чому це важливо

Робота показує, наскільки оманливою може бути схожість скелетів вимерлих тварин. Поєднання палеогеноміки та ізотопного аналізу дозволило одночасно уточнити спорідненість Miracinonyx, його ареал та можливі відмінності в харчуванні між північною та південною популяціями.

Дослідження має певні обмеження: стародавня ДНК збереглася лише в невеликій кількості зразків з окремих точок величезного ареалу, а ізотопи дають змогу відтворити ймовірний тип їжі, але не конкретну здобич. Тому харчування лососевими та зв’язок змін генів з арктичним світловим режимом слід вважати інтерпретаціями, а не прямими доказами. У декларації про конфлікт інтересів зазначено, що старша авторка Бет Шапіро (Beth Shapiro) працює в Colossal Biosciences і володіє опціонами компанії.

Джерело

Моллі Кассатт-Джонстон та співавтори. «Range and diet diversity in the Pleistocene American “cheetah,” Miracinonyx trumani». Current Biology, 4 вересня 2026 року. DOI: 10.1016/j.cub.2026.07.072 . Дані дослідження опубліковано в репозиторії Dryad . Офіційний прес-реліз Каліфорнійського університету в Санта-Крузі .

Наука