Вчені виокремили чотири види субантарктичних пінгвінів дженту

23 вересня 2026 р. 10:46

23 вересня 2026 р. 10:46

Генетичні дослідження показали, що знайомі пінгвіни дженту насправді складаються не з одного, а з чотирьох окремих видів . Один із них живе на віддалених островах Кергелен у південній частині Індійського океану й лише тепер офіційно описаний як окремий вид. Це перший новий вид пінгвінів, визнаний більш ніж за століття, повідомляє команда, чию роботу переказує ScienceDaily .

Нову форму назвали південно-східним пінгвіном дженту Pygoscelis kerguelensis . Відкриття має і тривожний бік: моделювання клімату свідчить, що до 2050 року субантарктичні популяції дженту можуть залишитися без придатних для життя островів через потепління океану.

Прихований вид серед «звичних» дженту

Ескімоський пінгвін-імператор, заввишки до 120 сантиметрів, найвідоміший серед пінгвінів, однак у Південній півкулі мешкає ще щонайменше 17 видів. Багато з них живуть на важкодоступних островах, куди науковці рідко добираються. Саме така ізольованість, імовірно, й дозволила цілому виду дженту десятиліттями залишатися непоміченим.

Нововизнаний вид мешкає на островах Кергелен, які ще називають Островами Спустошення, — це майже 2 000 миль від будь-якої постійно населеної суші. Міжнародна група дослідників з Чилі та Каліфорнійського університету в Берклі встановила, що ця популяція генетично чітко відокремлена від інших дженту — попри дуже схожий зовнішній вигляд.

Пінгвіни мають традиційне біле черево й чорну спину, а відмінності в розмірах тіла та голосах досить тонкі. Через це їх відносять до так званих криптичних видів — організмів, які майже не відрізняються зовні, але суттєво розходяться на рівні ДНК.

Чотири види замість одного

Команда показала, що те, що раніше вважали єдиним широко поширеним видом пінгвіна дженту, насправді складається з чотирьох видів. Окрім Pygoscelis kerguelensis, як окремі види визнано ще три лінії, які раніше класифікували лише як підвиди.

Єдиний вид, що живе безпосередньо в Антарктиді, тепер називають Pygoscelis ellsworthi , або південний дженту. Моделі клімату свідчать, що він постраждає від потепління менше за інших і навіть може розширити свій ареал углиб континенту.

Натомість субантарктичні популяції, включно з новоописаним P. kerguelensis, можуть бути значно вразливішими. Саме вони мешкають на розкиданих островах, контроль над якими здійснюють різні країни — Чилі, ПАР, Франція, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія та інші. Дослідники наголошують, що для їхнього збереження потрібні узгоджені дії природоохоронних структур усіх цих держав.

Сто років суперечок і нові геноми

Класифікацію дженту обговорювали понад століття: різні роботи пропонували до шести підвидів, але єдиного погляду не було. Щоб розв’язати цю суперечку, команда на чолі з Хуліаною Віанна (Juliana Vianna), Роурі Бові (Rauri Bowie) та Елі Пуленом (Elie Poulin) об’єднала зусилля спеціалістів з усього світу.

У дослідженні використали повні геноми 64 пінгвінів із 10 колоній розмноження, що вперше охопило практично весь ареал дженту. Окрім ДНК, науковці порівняли забарвлення, голоси, терміни гніздування, раціон і особливості живлення.

Геномний аналіз, який очолила аспірантка Університету Чилі Дейлі Нолл (Daly Noll), зосередився на тисячах однонуклеотидних поліморфізмів (SNP) — точкових відмінностей у послідовності ДНК. Це дозволило простежити, як кожен вид дженту пристосувався до свого середовища.

Як дженту розійшлися на види

За оцінками дослідників, чотири види дженту розділилися приблизно 300–500 тисяч років тому . Велику роль відіграла географічна ізоляція та Антарктичний полярний фронт — різка межа в Південному океані, де змінюються температура й солоність води й яка обмежує рух багатьох морських тварин.

• Pygoscelis taeniata , східний дженту, мешкає північніше полярного фронту — на островах Крозе, Маріон та Маккуорі.
• Pygoscelis papua , північний дженту, обмежений Фолклендськими/Мальвінськими островами та островом Мартільйо біля Південної Америки.
• Pygoscelis kerguelensis , новоописаний південно-східний дженту, живе поблизу полярного фронту на Кергелені та, ймовірно, сусідньому острові Герг.
• Pygoscelis ellsworthi , найчисленніший південний дженту, населяє Антарктичний півострів, узбережжя Антарктиди та острів Південна Джорджія.

Гнучкий раціон, притаманний дженту, міг сприяти й цьому розходженню. На відміну від вузькоспеціалізованих імператорських і адельїних пінгвінів, дженту споживають широкий спектр здобичі — рибу, криль, кальмарів, каракатиць — і не змушені далеко віддалятися від колоній. Вони також схильні повертатися до одних і тих самих місць гніздування. З часом популяції на різних островах дедалі сильніше пристосовувалися до локальних умов, а природний відбір закріплював ці відмінності в усьому геномі.

Гени адаптації та загроза клімату

Розгорнутий аналіз геному показав специфічні адаптації кожного виду. У південного дженту, який успішно живе в Антарктиді, виявили більше генів, пов’язаних із теплопродукцією, запасанням жирів і сприйняттям світла. Такі зміни можуть допомагати переносити екстремальний холод, сезонні коливання тривалості дня та сильне відбиття світла від криги.

Східний дженту має більше генів, пов’язаних з ефективним обміном вуглеводів і потужним зануренням: це гени транспорту та використання кисню, формування судин, роботи мітохондрій і розвитку легень. У північного дженту з Південної Америки знайшли збагачення генів травлення, скорочення серця й м’язового збудження — імовірно, це підтримує тривалі занурення під час пошуку їжі.

Використавши кліматичні моделі, науковці оцінили, де може залишитися придатне середовище для дженту до 2050 року. За помірного сценарію потепління субантарктичні види, що мешкають на островах, можуть втратити придатні для життя території на всіх нинішніх островах . Поблизу часто не буде інших підходящих островів, куди птахи могли б переселитися.

Антарктичний дженту, навпаки, може розширити ареал, тоді як імператорські, адельїні та субантарктичні чубаті пінгвіни очікувано скорочуватимуться через втрату морського льоду та зміну популяцій криля.

Крім клімату, на пінгвінів поза Антарктидою тиснуть руйнування середовища існування, інвазивні хижаки, конкуренція з промисловим рибальством і випадкове потрапляння в сіті. Для острівних видів із малими популяціями це особливо небезпечно: як і для галапагоських та інших ендемічних пінгвінів, віддаленість островів не залишає їм альтернативних місць для життя.

Геноміка як інструмент охорони

Зібрана генетична база даних має цінність не лише для систематики. Хуліана Віанна вже аналізує геноми пінгвінів у пошуках варіантів, пов’язаних із живучістю під час спалахів пташиного грипу, який нині вражає птахів і ссавців по всьому світу. Виявлення генетичних ознак стійкості або вразливості може допомогти виявити популяції, що потребують першочергового захисту.

Автори підкреслюють, що повногеномне секвенування радикально розширює можливості не лише відстежувати еволюцію та розмаїття, а й приймати обґрунтовані рішення з охорони природи. У дослідженні взяли участь біологи з Австралії, Іспанії, Венесуели, ПАР, Великої Британії, Франції, Аргентини, Монако, Бразилії, Чилі та США, що ще раз підкреслює глобальний характер як науки, так і викликів, з якими стикаються пінгвіни Південної півкулі.

Наука