У США знайшли найбільшого відомого рака Північної Америки

30 вересня 2026 р. 23:54

30 вересня 2026 р. 23:54

Команда біологів, надихнувшись жартівливим суперництвом за «найбільшого рака», провела систематичний перегляд музейних колекцій і виявила нового рекордсмена. Згідно з матеріалом SciTechDaily , найбільшим із відомих зараз раків Північної Америки виявився пляшковощетинковий рак з Теннессі, що зберігається в колекції університету Вест-Ліберті.

Довжина його карапаксу — жорсткого панцира, який закриває голову та середню частину тіла, — становить 86,6 міліметра , тобто приблизно 3,4 дюйма. При цьому в розрахунок не входили хвіст, клешні та вусики. Такий розмір робить його найбільшим з офіційно задокументованих раків на континенті.

Як суперечка перетворилася на науковий проєкт

Поштовхом до роботи стала знахідка надзвичайно великого рака, якого Кейтлін Блумер (Caitlin Bloomer), викладачка кафедри природних ресурсів і наук про довкілля Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн, витягла з багна під час біологічного обстеження в Кентуккі. Вона прозвала його Crawzilla і привезла до кампусу, переконана, що це «найбільший рак, якого хто-небудь бачив».

Колега одразу заперечив, що йому траплялися ще більші особини, і дружня суперечка переросла у справжнє дослідження. Щоб з’ясувати, хто ж таки має рацію, Блумер залучила біологів і музейних кураторів з різних установ і попросила знайти в колекціях наймасивніших раків.

Усі відібрані екземпляри вимірювали штангенциркулями, щоб отримати точні показники та скласти рейтинг. У підсумку сформували список із 20 найбільших особин, що належать до 18 видів раків Північної Америки. Результати опубліковані в журналі Ecology.

Шість із цих 20 гігантів виявилися з колекції Іллінойського природничого огляду, що входить до Прерійного дослідницького інституту університету, ще чотири — зі збірки Національного музею природознавства Смітсонівського інституту.

Рекордсмен із Теннессі та почесне місце Crawzilla

Несподівано з’ясувалося, що колекція астацології (науки про раків) Університету Вест-Ліберті містить відразу два найбільших відомих на сьогодні екземпляри. Абсолютний рекордсмен — пляшковощетинковий рак із Теннессі, зібраний у 2011 році Захарі Лафманом (Zac Loughman) і студентами Вест-Ліберті.

Як зазначає доцент біології Закарі Ґрехем (Zackary Graham), довжина карапаксу цієї особини приблизно дорівнює довжині кредитної картки, а разом із хвостом і клешнями рак майже сягає ширини аркуша зошита. Обидва гіганти нині виставлені в його кабінеті як показові зразки різноманіття раків.

Рак Crawzilla, якого спіймала Блумер, хоч і не став номером один, усе ж увійшов до двадцятки рекордсменів. До того ж це єдиний норний вид рака у списку, тож дослідниця вважає це своєрідною перемогою.

Чому північноамериканські раки не виростають ще більшими

Порівняння музейних екземплярів дозволило вперше більш системно оцінити можливі максимальні розміри різних видів раків Північної Америки. Науковці помітили, що навіть найбільші особини зазвичай «упираються» приблизно в межу 80 міліметрів довжини карапаксу.

При цьому в інших регіонах світу відомі раки набагато більших розмірів, тож команда спробувала з’ясувати, що саме стримує зростання північноамериканських видів. Дослідники перевірили, чи пов’язаний максимальний розмір із широтою, рівнем кисню у воді або типом середовища існування, однак чітких закономірностей не виявили.

За відсутності очевидних екологічних пояснень, увага змістилася до особливостей самої будови тіла раків. Одне з припущень полягає в тому, що склад та структура їхнього екзоскелета, а також характеристики м’язів можуть фізіологічно обмежувати максимальну довжину тіла. Ці гіпотези ще належить перевірити в окремих дослідженнях.

Блумер зазначає, що незвична знахідка в полі стала відправною точкою нового напряму робіт: тепер команда планує уважніше вивчати фізіологію раків, щоб зрозуміти, як вона може впливати на їхній розмір.

Чому музейні колекції залишаються незамінними

За словами дослідників, відповісти на базове питання про максимальний розмір раків вдалося лише завдяки доступу до багаторічних музейних зібрань. Навіть для таких знайомих багатьом з дитинства істот, як раки, саме колекції допомагають заповнювати прогалини в знаннях.

Блумер нагадує, що для багатьох людей раки — перше знайомство з водними екосистемами: діти десятиліттями ловлять їх у струмках і запам’ятовують на все життя. Попри це, наука все ще не повністю розуміє їхнє різноманіття, екологію та фізіологічні обмеження. Новий «рак-рекордсмен» лише підкреслює, скільки ще залишається дізнатися про цих звичних мешканців водойм.

Наука