Чутливість до лоскоту виявилася універсальною для різних культур. Але відрізнилася від чутливості до болю чи дотику

18 серпня 2026 р. 11:03

18 серпня 2026 р. 11:03

У дослідженні за участю людей із Китаю, Нідерландів та Греції науковці виявили, що лоскотання має напрочуд схожу природу в різних культурних контекстах. Карта лоскотливих ділянок тіла виявилася настільки подібною, що алгоритм машинного навчання міг розпізнати її для людей із культури, на якій не навчався. Водночас лоскотливість відрізнялася від карт інших тілесних відчуттів — тактильної чутливості, болю, задоволення, самодотику та соціального дотику. Дослідження опублікували в журналі Nature Human Behaviour .

Чутливість до лоскоту виявилася універсальною для різних культур. Але відрізнилася від чутливості до болю чи дотику. GIPHY

Чим науковців зацікавило лоскотання?

Одне з ключових питань у дослідженні лоскотливості — чому її інтенсивність суттєво відрізняється між різними ділянками тіла. Існує щонайменше п’ять теорій, які по-різному пояснюють цей феномен. Фізіологічна теорія припускає, що найбільш лоскотливими мають бути ділянки з високою щільністю тактильних нервових закінчень. Теорія товщини шкіри пов’язує лоскотливість із товщиною епідермісу, а теорія вразливих ділянок — із тим, наскільки небезпечним для організму може бути пошкодження певної частини тіла.

Інші пояснення пов’язують лоскотливість не лише з фізіологією. Теорія сенсорного досвіду дотиків Дарвіна, найстаріша теорія з названих, припускає, що ділянки, яких зазвичай рідше торкаються, можуть бути більш лоскотливими. А гедоністична теорія пов’язує лоскотливість із приємними або ерогенними зонами та соціальною взаємодією. Щоб віднайти справжню причину лоскотливості, науковці з Радбодського університету Неймеґена порівняли досвід лоскотання у людей із різних культур, створили карту лоскотливих ділянок тіла та зіставили її з картами інших тілесних відчуттів.

Очікувані карти чутливості до лоскоту, згідно з чотирма теоріями його походження: чутливості до доторків загалом (a), товщини шкіри (b), діаметра артерій, тобто вразливості ділянки тіла до пошкодження (c), і ерогенних зон (d). Xiong & Kilteni / Nature Human Behaviour, 2026

Чи однаково лоскочуться люди з різних культур?

Для початку, науковці порівняли досвід лоскотання у 448 молодих дорослих із Китаю, Нідерландів та Греції. Учасники розповідали про лоскотання в дитинстві та дорослому віці, зокрема про те, хто їх лоскоче, як часто це відбувається, які емоції викликає лоскотання та як вони на нього реагують.

Більшість повідомили про дуже схожий досвід. Понад 97 відсотків людей хоча б раз у житті були об’єктом лоскотання, а понад 92 відсотки самі когось лоскотали. Лоскотання переважно сприймалося як грайлива або позитивна взаємодія, а найчастіше воно відбувалося між членами сім’ї, друзями або романтичними партнерами.

Наступним етапом була перевірка тілесної карти лоскотливості: дослідники попросили учасників позначити на зображенні тіла ділянки, які вони вважають чутливими до лоскоту. Потім ці карти порівняли між культурами за допомогою методу машинного навчання, який дозволяє знаходити закономірності у великій кількості пов’язаних між собою змінних. Модель навчали на двох культурах, а третю залишали для перевірки.

Точність була високою: показник AUROC становив 0,87 для китайської, 0,91 для нідерландської та 0,94 для грецької групи. Цей показник варіює від 0,5, що відповідає випадковому прогнозу, до 1 — ідеальної точності розрізнення. Карта також добре узагальнювалася між окремими людьми й між чоловіками та жінками. Відповідно, лоскотливість виявилася не просто випадковим набором індивідуальних уподобань — її тілесна топографія має досить стабільну структуру.

Карта ділянок тіла, найбільш чутливих до лоскоту, в представників трьох культур: китайської, нідерландської та грецької. У верхньому ряду використали дані про лоскотання від сім'ї або друзів, у нижньому — від партнера. Xiong & Kilteni / Nature Human Behaviour, 2026

Чому одні частини тіла чутливіші до лоскоту, ніж інші?

Дослідники зіставили карту лоскотливості з іншими картами тіла — тактильною чутливістю, болем, задоволенням, самодотиком та соціальним дотиком. Так вони могли перевірити, чи справді найбільш лоскотливими є просто найбільш чутливі або приємні для дотику ділянки.

Виявилося, що найкраще лоскотливість пояснювала теорія Дарвіна: чим рідше людина отримує дотики до певної ділянки, тим сильнішою виявлялася її лоскотливість. Натомість товщина шкіри та вразливість ділянки практично не пояснювали отриману карту.

Цей результат може пояснювати одну з найвідоміших властивостей лоскотання: самого себе майже неможливо залоскотати. Коли людина сама рухає рукою, її мозок заздалегідь знає, де та коли відбудеться дотик, тому сенсорний сигнал стає передбачуваним. Чужий дотик, навпаки, може виникнути несподівано — особливо в місцях, до яких людина рідко отримує дотики.

Як відкриття змінює уявлення про лоскотання?

Раніше лоскотання розглядали переважно як реакцію нервової системи на фізичний стимул. Нове дослідження показує, що цього недостатньо для пояснення феномену. Лоскотання виявилося не просто реакцією шкіри на дотик, а поєднанням сенсорного сприйняття, попереднього досвіду та соціальної взаємодії.

Дослідники припускають, що схожість карт лоскотливості між культурами може вказувати на еволюційно збережену природу цього феномену. Якщо її тілесна організація мало залежить від культурного середовища, вона може відображати давні біологічні механізми, спільні для всіх людей.

Як вивчають лоскіт

🙈 Лоскотати одне одного можуть не лише люди, але і їхні найближчі родичі — людиноподібні примати. Разом з іншими пустощами науковці вважають це примітивною формою гумору.

🐀 А задоволення від лоскоту можуть отримувати навіть пацюки, на що вказало ультразвукове пищання тварин. І що більше їм подобалося, то гучніші звуки пацюки видавали.

🤖 Навчитися лоскотати ж можуть і роботи: японські інженери навчили мікроробота лоскотати лапки мокриці та наділили його датчиками, щоб виміряти силу їхніх скорочень у відповідь.

Наука