Макаки перестали їсти з забруднених фекаліями поверхонь після епідемії вірусу. Навіть якщо самі не хворіли

21 жовтня 2026 р. 14:26

21 жовтня 2026 р. 14:26

Макаки почали уникати їжі, яка лежала на забрудненій поверхні, після епідемії вірусу, через яку померли деякі члени їхньої соціальної групи. При цьому й ті тварини, які перехворіли та вижили, і ті, що лише спостерігали за наслідками епідемії, однаково часто уникали того, що могло спричинити хворобу. Таку поведінку науковці називають поведінковим імунітетом і вважають, що вона ж лежить в основі людської огиди, наприклад, до екскрементів. Дослідження опублікували в журналі Royal Society Open Science .

Науковці перевіряли, чи будуть макаки уникати їжі з забрудненої фекаліями поверхні. Kaufhold et al. / Royal Society Open Science, 2026

Звідки береться поведінковий імунітет?

Між збудниками хвороб й імунітетом тварин постійно йде боротьба, але знищення цих збудників потребує значних ресурсів від організму, тому у тварин виникають поведінкові пристосування, щоб уникати контакту з зараженими особинами й забрудненими поверхнями. Це й називають поведінковим імунітетом.

У людей подразники, що викликають прояви поведінкового імунітету, часто є універсальними — наприклад, фекалії, зіпсована їжа або трупи, що розкладаються. Однак на відчуття огиди до певних предметів часто впливають і культурні чинники, а також особистий досвід — через догляд за малими дітьми батьки відчувають меншу огиду до екскрементів. Водночас деякі стани, такі як вагітність, загострюють прояви такого імунітету й відчуття огиди, щоб захищати від отруєнь й інфекцій майбутню дитину.

Прояви поведінкового імунітету виявляли й у різних приматів, що живуть групами. Серед таких проявів, зокрема, грумінг, тобто чищення шерсті, й очищення гнізд для ночівлі. Однак для приматів поведінковий імунітет може бути й невигідним, адже через відразу до забруднених поверхонь або їжі зі слідами псування вони можуть втрачати важливі ресурси. Щоб з’ясувати, що спонукає приматів зробити вибір між здобуванням їжі та її униканням через страх хвороби, науковці Каліфорнійського університету в Сан-Дієго провели дослідження на макаках з притулку Born Free в Техасі.

Фото тестування того, чи будуть японські макаки уникати їжі на забруднених поверхнях. Kaufhold et al. / Royal Society Open Science, 2026

Як перевіряли поведінковий імунітет тварин?

За участі приматів науковці перевіряли, як на поведінковий імунітет впливають два чинники: досвід у ранньому житті та переживання епідемії. У першому етапі дослідження взяли участь 54 макаки семи різних видів: макак японський ( Macaca fuscata ), ведмежий ( M. arctoides ), крабоїдний ( M. fascicularis ), резус ( M. mulatta ), південний свинохвостий ( M. nemestrina ), індійський ( M. radiata ) і гібриди крабоїдного та південного свинохвостого макак. Їх розділили на чотири групи за тим, як їх виховували: в притулку з іншими макаками, в зоопарку, в лабораторії та вдома в людей як домашніх улюбленців.

Кожному макаці пропонували різні типи їжі на двох поверхнях: чистій і вкритій фекаліями макак. Другу поверхню додатково вкрили епоксидною смолою, щоб примати бачили забруднення, але не відчували запаху та не мали ризику дійсно заразитися. Замість чистої дерев’яної поверхні в деяких тестах використовували кухонну губку, щоб перевірити, чи не будуть макаки просто уникати незнайомого предмета.

Фото експериментальної установки для першого етапу дослідження з південним свинохвостим макаком. Kaufhold et al. / Royal Society Open Science, 2026

Незалежно від виду та статі макак, примати в середньому обирали їжу з забрудненої поверхні лише у 32 відсотках випадків, а в решті — їли з чистої. У тестах із губкою макаки частіше, ніж із деревом, обирали забруднену поверхню, але робили це лише у 34 відсотках випадків, тобто страх перед незнайомим предметом не сильно впливав на їхній вибір. Водночас суттєвий вплив мало виховання: макаки, які раніше були домашніми улюбленцями, приблизно вдвічі частіше за вирощених у притулку обирали їжу з забрудненої поверхні. Подібним був й ефект у вирощених у зоопарку тварин, але різниця між ними та приматами з притулку не була статистично значущою.

У другому етапі дослідження науковці порівнювали три групи японських макак, які пережили епідемію мавп’ячого ретровірусу , що спричиняє подібний на СНІД імунодефіцит, із четвертою групою, яка з цим вірусом не стикалася. Загалом у цих групах було 55 приматів, яким давали такий самий вибір, як і макакам з першого етапу. У цьому етапі макаки обох груп значно частіше обирали чисту, ніж забруднену поверхню, але в них також була виражена неофобія: їжу з дерев’яної поверхні вони їли майже в 3,5 раза частіше, ніж з губки.

Коли науковці порівнювали, до якої поверхні макаки підуть першою, макаки з груп після епідемії обирали забруднену лише у чверті випадків, тоді як з групи без такого досвіду — у 36 відсотках випадків. Однак дослідники також порівняли, що буде, якщо дати приматам з’їсти їжу з обох поверхонь. Макаки з груп після епідемії частіше зовсім не торкалися їжі на забрудненій поверхні — лише у 47 відсотках випадків вони з’їдали цю їжу, тоді як макаки без такого досвіду з’їдали її у 79 відсотках випадків. Те, чи хворіли самі особини на мавп’ячий ретровірус, не впливало на імовірність вибору ними забрудненої поверхні. Натомість зі збільшенням кількості повторів експерименту в макак дещо збільшувалася імовірність поїсти з забрудненої поверхні, однак статистичний аналіз не підтвердив статистичної значущості цього відкриття.

Науковці тестували, чи підуть макаки до забрудненої поверхні після того, як з'їдять їжу з чистої. Kaufhold et al. / Royal Society Open Science, 2026

Чому одні макаки уникали забруднення, а інші — ні?

З першого експерименту науковці зробили висновок, що для формування поведінкового імунітету важливим є саме ранній досвід. Хоча макаки-улюбленці в дорослому віці жили в притулку, вони не спостерігали за своїми родичами з дитинства, тож не перейняли притаманної для виду захисної поведінки. Оскільки приматів із лабораторій здебільшого виховують їхні матері, у них відмінності з поведінкою макак із притулку не знайшли.

З другого ж експерименту дослідники з’ясували, що переживання епідемії може загострити прояви поведінкового імунітету. При цьому мавп’ячий ретровірус не передається через їжу, а через укуси та подряпини. Однак навіть не знаючи джерела захворювання макаки усе одно уникали ситуацій, які могли б наразити їх на небезпеку зараження. Іншим поясненням є те, що примати, чий імунітет був ослаблений цим вірусом, уникали забруднення, через яке могли отримати іншу інфекцію.

Такі результати свідчать на користь того, що відчуття огиди в людей, найімовірніше, не виникло саме собою, а з’явилося на основі проявів поведінкового імунітету, притаманного і нелюдиноподібним приматам. Оскільки макаки й люди мали останнього спільного предка близько 25-30 мільйонів років, то ця риса, імовірно, давніша. Іншим поясненням є конвергентна еволюція, тобто поява спільних рис у видів, які живуть у подібних умовах, а у випадку людей і макак цими умовами є життя в групах. Перевірити це пояснення допоможе вивчення того, чи наявний поведінковий імунітет у поодиноких видів приматів.

• Макак раніше помічали за гидливістю до тіл померлих родичів, але після смерті близьких особин вони могли дбати про тіло та навіть поїдати опаришів з нього.
• Досвід у ранньому дитинстві вплинув і на вибір їжі орангутангами, які розширили свій раціон завдяки спостереженню за старшими особинами.

Наука