ДНК 243 жителів Іберії показала: Рим змінив населення сильніше за вестготів

29 жовтня 2026 р. 16:41

29 жовтня 2026 р. 16:41

Римська епоха вплинула на населення Іберійського півострова сильніше, ніж подальші міграції свебів, аланів, вандалів та вестготів. Такий висновок зробили автори дослідження, опублікованого в журналі Cell , після аналізу стародавньої ДНК мешканців півострова.

Дослідники отримали геномні дані 243 осіб із 31 археологічної пам’ятки та зіставили їх із раніше опублікованими геномами. Політична карта Іберії після падіння Риму змінилася радикально, але генетичної заміни населення порівнянного масштабу не відбулося.

Деталі

Римська епоха зробила населення Іберії набагато різноманітнішим

Зразки охоплюють період приблизно з II по VIII століття нашої ери та кілька регіонів півострова. Щодо римської епохи дослідники виявили різке зростання генетичного різноманіття порівняно з більш ранньою залізною добою.

В Іберії поширилося походження, пов’язане зі східним Середземномор’ям та Північною Африкою. Особливо помітним північноафриканський компонент був у центральних і південних районах. Автори пов’язують цю картину з інтенсивним переміщенням людей усередині Римської імперії.

Свеби, алани, вандали та вестготи залишили слід, але не замінили населення

Починаючи з V століття в геномах з’являються компоненти походження, пов’язані з Центральною та Північною Європою. Їх особливо часто виявляють в археологічних контекстах, пов’язаних із новими політичними елітами.

За оцінками дослідників, внесок міграцій цього періоду становив приблизно від 12% до 22% залежно від регіону та соціального контексту. Змішання з місцевим населенням відбувалося поступово. Більшість досліджених спільнот зберегла генетичний профіль, що сформувався ще в римську епоху.

Брат і сестра виявилися похованими за 725 кілометрів один від одного

Генетичний аналіз виявив двох близьких родичів — брата та сестру, похованих приблизно за 725 кілометрів один від одного: одна людина перебувала в районі Меріди, інша — біля римської дорожньої станції Ільдум у нинішньому Кастельоні.

Обидва мали переважно центральноєвропейське походження, і дослідники вважають їх ймовірними мігрантами першого покоління. Багаті поховання та розташування вздовж римської дорожньої мережі дають підстави припустити, що родина могла бути пов’язана з переміщенням свебських груп по півострову. Це інтерпретація археологічного та генетичного контексту, а не пряма вказівка на конкретну етнічну приналежність.

«Свебська принцеса» виявилася місцевого походження

Ще один результат показує, чому археологічну культуру не можна автоматично прирівнювати до походження людини. Одна з жінок із багатого поховання, яке пов’язували зі свебською елітою, мала місцеве генетичне походження.

Автори вважають, що це може свідчити про шлюбні та політичні союзи між новими елітами та місцевими іспано-римськими родинами. Іншими словами, приналежність до свебської чи вестготської еліти могла формуватися через сім’ю, культуру та політичні зв’язки, а не лише через міграцію.

Дослідження не описує прямого зв’язку із сучасними іспанцями та португальцями

Автори окремо застерігають, що генетична історія півострова на цьому не закінчилася. Населення пізньої античності було генетично більш неоднорідним, ніж сучасне, а в наступні століття на нього впливали ісламські завоювання, внутрішні міграції та розширення християнських королівств.

Крім того, вибірка поки що нерівномірна: потрібні додаткові дані насамперед із північної частини Іберії та Північної Африки. Тому результати описують конкретні стародавні популяції та періоди, а не дають просту формулу походження сучасних народів.

Чому це важливо

Дослідження показує, що політичний переворот і масова зміна правлячих еліт не обов’язково означають масову заміну населення. В Іберії саме римська інтеграція супроводжувалася глибшим демографічним зсувом, тоді як королівства пізньої античності змінили політичну та культурну систему сильніше, ніж загальний генетичний склад населення.

Робота також демонструє обмеженість звичних ярликів на кшталт «вестготське» чи «свебське» поховання. Прикраси, статус і культурна приналежність самі по собі не дозволяють надійно визначити походження людини. Стародавня ДНК надає ще один шар даних, який іноді підтверджує археологічні інтерпретації, а іноді помітно їх ускладнює.

Джерело

Pablo Carrión, Iñigo Olalde та співавтори. Contrasting demographic impacts of Roman colonization and early medieval migrations in the Iberian Peninsula . Cell, 2026.

Пояснення Інституту еволюційної біології IBE (CSIC-UPF) , 21 жовтня 2026 року.

Матеріал Phys.org , 21 жовтня 2026 року.

Наука