Як ярлик «відьми» змінював пам’ять про впливових жінок Середньовіччя

29 жовтня 2026 р. 21:11

29 жовтня 2026 р. 21:11

Історії впливових жінок Середньовіччя нерідко доходять до нас уже після кількох століть переказів, у яких політичні конфлікти, звинувачення у зраді та придворні інтриги зводяться до одного ярлика — «відьма». Історик Лінсі Каулішоу з King’s College London пропонує перевірити, чи не плутаємо ми пізні уявлення про особу з біографічними фактами.

Її аналіз для The Conversation, опублікований на сайті Phys.org , ґрунтується насамперед на двох постатях XV століття — Елеонорі Кобем, герцогині Глостерській, та Жанні Наваррській, королеві Англії. Їхні історії схожі тим, що магія виявилася пов’язаною з боротьбою за владу, але юридично й історично це були різні випадки.

Деталі

Елеонора Кобем: звинувачення було реальним, але справа мала політичний характер

Елеонора Кобем була дружиною Гамфрі, герцога Глостерського, дядька короля Генріха VI і в певний момент спадкоємця престолу. У 1441 році проти її оточення розпочалося розслідування: астролог Роджер Болінгброк, лікар Томас Саутвелл, капелан Джон Хоум і Маргарет Джордемейн опинилися пов’язані зі звинуваченнями в магії та зраді.

Джерела розходяться в тому, що саме вважалося злочином. Дослідження Роберта Реллі в «Studies in History and Philosophy of Science» показує, що в хроніках сперечалися навіть щодо характеру цієї практики: йшлося то про некромантію та демонів, то про астрологічний прогноз долі короля. Саме складання гороскопу монарха без дозволу могло розглядатися як політично небезпечна дія.

Елеонора визнала, що зверталася до Джордемейн за заклинаннями. Вона пройшла публічне покаяння і була ув’язнена довічно. Її соратників судили по-різному: Болінгброк був страчений, Саутвелл помер у Тауері до винесення вироку, Хоум пізніше отримав помилування. Джордемейн, відома як «відьма з Ай», була спалена в Смітфілді. Її біографію та роль у придворному середовищі окремо аналізувала історикиня Джессіка Фріман у Journal of Medieval History .

Каулішоу звертає увагу на політичний контекст: удар по Елеонорі водночас послаблював позиції її чоловіка Гамфрі в боротьбі при дворі. Це не означає, що всі звинувачення були вигадані, але показує, чому саме в той момент вони мали найсильніші наслідки.

Жанна Наваррська: репутація «відьми» виявилася сильнішою за саму справу

Історія Жанни Наваррської склалася інакше. Вона була вдовою Генріха IV, мачухою Генріха V і раніше — регенткою Бретані. У 1419 році Генріх V звинуватив її у зраді та помістив під домашній арешт. Деякі хроністи пов’язували цю справу з некромантією, проте Жанну не судили як відьму.

Сучасна біографія історика Олени Вудакр «Joan of Navarre: Infanta, Duchess, Queen, Witch?» підкреслює саме цю невизначеність. Жанна була іноземною королевою з великими доходами, родинними зв’язками у Франції та Бретані й самостійною політичною роллю. Її лояльність викликала підозри, а конфіскація її володінь була вигідною для корони.

У підсумку пізніші розповіді підсилювали магічну версію, аж поки вона не стала помітнішою за початковий політичний конфлікт. Дослідницький проєкт New Historia прямо зазначає, що називати Жанну «королівською відьмою» проблематично: формального процесу про чаклунство проти неї не було.

Чому сучасне «повернення відьми» теж вимагає обережності

Сьогодні образ відьми часто використовується як символ жіночої незалежності, знань та опору патріархальній владі. Каулішоу не заперечує такого переосмислення, але пропонує не підміняти ним історичну біографію.

Якщо жінка отримала ярлик «відьми» від політичних супротивників, хроністів або пізнішої культури, перетворювати цей ярлик на її власну ідентичність означає знову брати звинувачення за вихідну точку. У випадку Елеонори Кобем магія дійсно була присутня у справі, але була вбудована в конфлікт навколо престолу. У випадку Жанни Наваррської пізніша репутація виявилася переконливішою за юридичні факти.

Чому це важливо

Середньовічні звинувачення в магії не завжди були окремою історією про релігію чи забобони. Вони могли перетинатися з боротьбою за майно, вплив, спадщину та зовнішню політику. Тому слово «відьма» в історичному тексті потребує уточнення: хто так назвав жінку, коли, в якому документі та чи відбувся після цього формальний процес.

Це особливо важливо для популярних переказів. Сучасні романи, фільми та серіали повертають забутих жінок у масову культуру, але водночас можуть закріплювати більш яскраву та спрощену версію минулого. Історична перевірка не скасовує художню інтерпретацію — вона відокремлює її від того, що можна підтвердити джерелами.

Джерело

Основою матеріалу став історичний аналіз Лінсі Каулішоу для The Conversation, передрукований Phys.org . Для перевірки окремих епізодів використано працю Роберта Реллі про астрологію та звинувачення 1441 року, статтю Джессіки Фріман про Маргарет Джордемейн, біографію Жанни Наваррської, написану Оленою Вудакр, та довідку проєкту New Historia.

Наука