Чому люди по-різному бачать емоції на обличчях на картинах

29 жовтня 2026 р. 23:12

29 жовтня 2026 р. 23:12

Одні обличчя на картинах більшість людей сприймають майже однаково, інші ж незмінно викликають одразу кілька тлумачень. В експерименті зі 116 обличчями з європейського живопису 61 зображення отримало досить узгоджені оцінки, а 55 розподілилися між двома або трьома емоційними категоріями.

Робота міжнародної групи психологів опублікована в журналі i-Perception . Автори пропонують використовувати живопис як додатковий матеріал для досліджень сприйняття емоцій: художники часто зображують вирази, які складніші за стандартні постановочні фотографії.

Деталі

Дослідники відібрали 116 облич з європейських картин, створених приблизно між 1400 і 1900 роками. Вони намагалися обирати порівняно реалістичні зображення, щоб особливості художнього стилю менше заважали розпізнаванню міміки. Обличчя вирізали з картин і стандартизували за розміром та положенням, прибравши фон, позу тіла та сюжетний контекст.

В онлайн-експерименті взяли участь 152 особи, середній вік — 37 років. Для уніфікації зображення показували на мобільних телефонах. Кожен учасник бачив один із двох наборів облич і для кожного обирав найбільш відповідну з шести базових емоцій: радість, смуток, гнів, страх, огиду або здивування.

Автори заздалегідь встановили критерій для «базової емоції»: одна категорія мала отримати не менше 68% відповідей, а додатковий показник згоди між учасниками — досягти щонайменше помірного рівня. Цій умові відповідав 61 портрет.

Решту 55 облич автори віднесли до «багатогранних емоцій». Це не означало випадкового розкиду відповідей. Навпаки, учасники часто зупинялися на двох або трьох варіантах. Тобто вираз сприймався неоднозначно, але сама неоднозначність мала стійку закономірність.

Показовий приклад — обличчя Жанни д’Арк на картині Жюля Бастьєна-Лепажа 1879 року. Коли обличчя показували окремо від сцени, найчастіше учасники обирали страх, але значна частина також бачила смуток або здивування. У повній картині глядачеві допомагають сюжет, поза, оточення та знання історії персонажа; в експерименті ці підказки були навмисно прибрані.

Дослідження не встановлює, яку емоцію «насправді» відчуває зображена людина і що саме хотів передати художник. Воно вимірює, наскільки узгоджено сучасні глядачі розподіляють ізольовані вирази облич за заздалегідь заданими шістьма категоріями.

Чому це важливо

Більша частина класичних досліджень розпізнавання емоцій використовує фотографії акторів із постановочною мімікою. Такі бази зручні для експериментів, але добре підходять насамперед для чітких, прототипових виразів. Живопис надає ширший набір облич, зокрема з неоднозначною або змішаною мімікою.

Це може бути корисно для досліджень того, як людина розпізнає складні емоційні сигнали. Автори пропонують у перспективі створити окрему стандартизовану базу облич із творів мистецтва, у якій були б і чіткі, і багатозначні вирази.

У роботи є обмеження. Усі зображення походили з європейського живопису 1400–1900 років, а учасники були змушені обирати лише одну з шести базових емоцій. Сам поділ на «базові» та «багатогранні» вирази також залежить від обраних авторами статистичних порогів. Тому результати не доводять універсальність таких інтерпретацій для всіх культур, епох та способів опису емоцій.

Автори повідомили про відсутність конфлікту інтересів та зовнішнього фінансування дослідження.

Джерело

Наукова стаття: Zoe Thurtle, Daniele Zavagno, Anna Maria Di Betta, Jane Morgan, Olga Daneyko. Caught on canvas: Facial expressions in art . i-Perception , 2026, 17(4). DOI: 10.1177/20416695261468552.

Повний текст також доступний у PubMed Central . Повідомлення про дослідження опубліковано Sheffield Hallam University . Оригінальний огляд: Phys.org / The Conversation .

Наука